Поразки, успіхи та сподівання на перемогу за тисячу днів АТО

За час війни загинуло понад 3 тис. українців, 10,7 тис. були поранені, а понад 100  знаходяться у полоні.

Чи мала Україна успішні військові операції на сході, хто винен у Дебальцевському та Іловайському котлах та чи варто планувати наступальну військову операцію зі звільнення Донбасу, Politeka запитала в артилериста, військового інструктора та волонтера.

– До найуспішніших операцій відніс би Мар’їнську у 2015 році (тоді місто вдалося звільнити від бойовиків, відбити атаки російської армії, – ред.). А також звільнення Маріуполя у червні 2014 року. Тоді з мінімальними втратами взяли друге за величиною місто у Донецькій області. Ще успішним вважаю Широкінський маневр, коли силами лише піхоти вдалося зайняти величезні плацдарми.

Під Дебальцеве можна було не тільки уникнути котла, але й просунутися вперед. Мали сили, щоб перемагати. Якщо подивитися на карту Дебальцевого, то оточення сил наших хлопців на плацдармі було, в принципі, в одному напрямку. У цей час напрямок на Донецьк був чистий. Але у нас не були злагоджені підрозділи.

Кожен боїться брати на себе відповідальність за штурм, бо через нього зазнаємо втрат. За це можна отримати «по шапці» від керівництва і доведеться писати листи батькам загиблих. Але без таких рішень не буде успіху.

До 4 вересня 2014 року ішла наступальна дія всіх збройних підрозділів України. Тоді був відрізаний Донецьк від Луганська, можна було далі працювати по позиціях супротивника. Коли всіх відправили на штурм Іловайську,  а там брали участь не тільки підрозділи, які знаходилися в «ДНР», підтягнули і підрозділи «ЛНР», то Луганськ був не настільки гарно укріплений, у Донецьку теж можна було кілька районів узяти.

Зараз у нас є всі засоби, щоб воювати. Маємо величезну кількість артилерії та артилерійських планшетів, які точно наводяться на позиції і реагують у долю секунди. Є професійні, навчені в боях хлопці із ЗСУ.

60-тисячного війська більше, ніж достатньо, щоб провести успішну операцію на Донбасі і зачистити українські території від сепаратистів. Звичайно, це з прикриттям танків і артилерії. Війна затягнулася на тисячу днів через кілька моментів. По-перше, через нерішучість керівництва країни, яке не готове проводити зачистку нашої території. По-друге, маємо економічну причину. Декому набагато більше вдасться заробити, якщо буде неконтрольована зона. Те саме вугілля можна ганяти, як контрабанду. По-третє, це політично вигідно владі. Люди не будуть критикувати її, поки іде війна.

– На мою думку, крім самодіяльного захоплення Широкіного, успішних операцій не було. Тоді перемогли завдяки неочікуваності. Це була нейтральна територія. Росіяни не чекали, що туди хтось піде. Ще мабуть Слав’янськ можна вважати успішним. Хоча це була політична домовленість.

Фактично усі котли – це найбільші провали. Чому усе закінчувалося котлами, оточенням і розгоном? Бо щойно був якийсь тактичний успіх української армії, одразу вводилися російські армійські формування, а не сепаратисти. По Дебальцевому і Вуглегірську був низький рівень координації між підрозділами. І по сьогоднішній день він низький. У більшості підрозділів навіть нема нормальних радіостанцій. Усе йде через кілька штабів. Нема планування на рівні батальйонів, на рівні бригади.

Добре те, що майже за три роки війни збройні сили збільшили свої можливості. Якщо раніше мали приблизно 5 тисяч боєздатних, то зараз удесятеро більше. Українська армія стала більшою, краще забезпеченою. Але армія пройшла від сили 5 % на шляху до того, щоб стати повноцінною.

В таких умовах можна хіба що планувати наступальну операцію. У війська мають бути плани на всі випадки життя. Але реалізовувати їх Україні у найближчі місяці категорично не можна. На жаль, та сторона об’єктивно сильніша. Це ми зараз бачимо на прикладі Світлодарської дуги. Кажуть, ніби сепаратисти спровокували. Це не правда. Із передової говорять, що був наказ кілька сотень метрів, лісок якийсь захопити. Тепер ми бачимо, чим це закінчилося. Це маленький приклад. Великий – це Іловайськ. Операція починалася успішно. Там швидко захопили велику частину території, поки не висунулися збройні сили РФ. Але ж треба було спочатку укріпитися, а потім вже щось відбивати.

– Не бачу зараз успішної операції на Донбасі. Чомусь кажуть, що успішним був вихід з Дебальцевського котла. Може тому, що там мали менше втрат, ніж в Іловайському котлі. Але як можна говорити про успіх, коли загинуло стільки наших бійців. Вважаю, що це поразка.

Не зрозуміло, що краще зробити, аби війна завершилася. Чи йти на пряму конфронтацію, чи здійснювати позиційні бої у поєднанні з санкціями проти Росії та економічним тиском на неї. Якби зараз була команда дати відсіч сепаратистам, наша армія готова зачистити цю територію від ворога. Ніхто покидати свої позиції не збирається. Готові захищати Україну до кінця.

Наші воєначальники, само собою, бездарні. З іншого боку, Україні гарантували територіальну цілісність і безпеку, коли вона віддавала свою ядерну зброю. Натомість коли реально прийшлося допомагати Україні хоча б летальною зброєю, ми від Європи цієї допомоги не отримали. Санкції проти Росії – це мізерна допомога. Росія має одну із найсильніших армій. Але якби блок НАТО показав свої зуби і підтримав Україну, Росія не насмілилась би витворяти те, що зараз коїть на сході.

Яна Романюк

Фото: Reuters