Протестні настрої сходу і півдня – сигнал для Києва

Загалом новітня історія України – це життя від Майдану до Майдану. От лише мирні демонстрації зі співами і транспарантами після подій 2013-го назавжди канули в небуття.

За останні три роки країна пережила низку потрясінь: анексія Криму, кровопролитна війна на Донбасі, економічна криза.

Підливають олії у вогонь народного невдоволення корупційні скандали у вищих ешелонах влади, відсутність реформ та життя «по-новому». Від такого «коктейлю» якось не по собі. Особливо відчутне невдоволення реальною картиною дійсності на сході та півдні країни. Назвати ці території проросійськими – язик не повертається. Адже цей титул свого часу відібрав Донбас і Крим, із тимчасовою втратою яких на Банковій видихнули. Мовляв, усе, жодної тобі «п’ятої колони», нарешті хоч в електоральному сенсі буде прозахідна монолітність. Та чи насправді це так? І чи варто владі спати спокійно?

Politeka разом із фахівцями соціологічної служби Activegroup спробувала з’ясувати, який же на сьогодні рівень протестного потенціалу у східних та південних регіонах. Ми обрали для з’ясування істини три міста – Дніпро, Харків та Одесу. Там попросили людей відповісти на одинакові запитання: «Як ви оцінюєте ймовірність революції в Україні» та «Чи готові вийти на мітинг проти центральної влади». Результати виявились доволі несподіваними.

Viva, Революція

Як не крути, але українці у глибині душі не байдужі до революцій. Про що й засвідчили соціологічний аналіз. Більшість людей переконані, що революція може розпочатись у будь-який момент.

Довіри до влади немає, але на Київ – ні ногою

Попри високий рівень невдоволення центральною владою, готовність українців вийти на мітинг проти керманичів – незначний. У протестний вир кидатись із головою хочеться далеко не всім.

За словами соціолога Андрія Єременка, протестні настрої в різних містах мають свої регіональні особливості.

Це специфіка одеситів. Їхні сакральні місця – ринки і «Привоз». Тобто місця, де домовляються. Тому коли їх зіштовхнули, вони злякалися і почали домовлятися. Вирішили, хоч один одного й не люблять, але вбивати не хочуть.

Між заявою про готовність і реальним виходом на протест – прірва. Аби люди вийшли на вулиці, має бути серйозна причина «проти» і серйозна причина «за».

У Харкові, наприклад, мешканці не вміють протестувати, не звикли. Однак, якщо там буде протест, то він матиме глобальний масштаб. Щось на кшталт Майдану.

У Дніпрі історія інша. Там рейтинг партії «Укроп» – 25%.  Це багато. У місті є два розуміння, що таке влада. Перше – локальна влада «Укроп». Друге розуміння – «БПП», з якими відбувається взаємодія. Там немає прямої конкуренції. Принаймні, до історії із «Приватом» «Укроп» і «БПП» між собою не воювали. Нині – побачимо, як діятимуть.

У місті загалом є енергія протесту, але консолідованої сили немає. Люди незадоволені тарифами, але це не глобальні речі. Щодо сепаратистських настроїв, то тут влада спрацювала доволі ефективно і все це вчасно перекрила.

Справжні революції бувають лише в Києві. Оскільки їхня мета – змінити владу. Тому й у Дніпрі, і в Харкові, і в Одесі найймовірнішими є протести щодо локальних питань. До революцій ніхто вдаватись не буде, бо розуміють, що це на руку Росії».

На думку політолога Дмитра Кириленка, результат соціологічного дослідження – це чіткий сигнал для влади, що її дії обурюють громадян.

Попри те, що українці високо оцінюють ймовірність революції, вони, як показує соціологія, не готові здійснювати реальні кроки. Інтуїтивно відчувають, що не варто розгойдувати ситуацію – ще одна революція і України як держави може не стати. Але для політиків – це сигнал, особливо в контексті ймовірних дострокових виборів. Люди внутрішньо бунтують проти нинішнього стану речей, усе це виллється в їхні електоральні настрої».

Романія Горбач