Солдатський пай: чому учасникам АТО бракує землі

Найбільше заяв подали в Київській, Львівській і Волинській областях. Такі відомості наводив сайт Держгеокадастру на початок року. Politeka розбиралась скільки землі можуть отримати учасники АТО та чому ділянок для всіх не вистачає.

Згідно із законом

Ігор Мисковець, адвокат, депутат Ківерцівської райради у Волинській області пояснює, на яку земельну ділянку може розраховувати учасник бойових дій на сході.

«Земельним кодексом України, стаття 121, визначено, що кожен громадянин України, зокрема учасник АТО, має право отримати безоплатно у власність землі: для ведення особистого селянського господарства – не більш як 2 гектарів, для ведення садівництва – не більш як 0,12 га, для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд – залежить від того, де ця земля розташована. У селах – не більш як 0,25 га, у селищах – не більш як 0,15 га, у містах – не більш як 0,10 га. Для індивідуального дачного будівництва – не більш як 0,10 га. Одну «сотку» (0,01 га, – ред.) можна отримати для будівництва індивідуальних гаражів», – пояснює правник.

Процедура отримання ділянки виглядає так. Учасник АТО звертається до міської, сільської чи селищної ради з відповідною заявою. До нього додає копії паспорта, ідентифікаційного коду і посвідчення учасника бойових дій. Питання розглядається на сесії. Але вільних ділянок може і не бути. У такому разі рада приймає рішення і надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення ділянки.

«Це рішення є головним. З ним людина звертається до землевпорядної організації. Вони виготовляють проект, який знову подається в раду на затвердження. Потім у державного реєстратора реєструється вже безпосередньо право власності», – каже Мисковець.

Власником землі людина стає з моменту державної реєстрації права на неї, тобто після внесення відомостей у Єдиний державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Шлях від заяви до оформлення права власності у учасника АТО може бути коротким або довгим – від двох місяців до півроку.

«Дивлячись від того, як міська, сільська чи селищна рада це розглядає, – пояснює експерт. – Багато факторів впливає. Навіть від того, як той атовець прийшов у сільську (селищну, міську) раду, чи наробив там «кіпішу». Залежить від того, хто цим займається – сам атовець, чи з допомогою адвоката».

Але практика показує, що справа може тягнутися більше, ніж півроку.

100 тис. грн замість землі

Киянин В’ячеслав 13 місяців провів в АТО. Був розвідником. Демобілізувався торік. Його шлях до отримання ділянки виявився занадто довгим. Понад рік він безрезультатно намагався отримати земельну ділянку під будівництво на Київщині.

За словами хлопця, у місті землі нема. Пропонують брати в селі і лише під сільськогосподарське використання.

«А мені жити нема де, – говорить учасник бойових дій. – Набридло винаймати квартири і кочувати. Хочу будувати хату. Побратим із Тернополя, з якими разом з АТО повернулися, розповідає, що в них та сама проблема. Майже півтори тисячі учасників АТО перебувають у черзі на отримання землі, яку не виділяють у зв’язку з відсутністю достатньої кількості вільних площ. Місто знайшло 84 гектари, міська рада збиралася роздати їх учасникам АТО, але прийшла заява від Держгеокадастру. Планує видавати ці землі лише для ведення сільського господарства».

Олексій Крютченко, демобілізований боєць із Харкова, у черзі за землею стоїть понад рік.

«У нас у Харкові велика проблема із землею, бо це товар. І безкоштовно його давати мало хто хоче, – каже він. – Ми це розуміємо. У Харкові є теж черга. Туди можуть записатися всі охочі. В учасників бойових дій на землю першочергове право. Тобто якщо на одну ділянку претендуватимуть кілька людей, то виберуть із пільгового контингенту».

За словами бійця, черга охочих отримати землю зовсім не рухається.

«Я, коли демобілізувався і став на чергу у 2015 році, був десь 530 у черзі «атовців», а в загальній черзі – після 10 тисяч. Ця черга не рухається. Чимало людей у нас не розуміє, що землю можна оформити не лише через спілки або від міста, але й обрати самим вільну ділянку на кадастровій карті і оформити її самостійно. Зо два десятки хлопців, які взяли землю, отримували її не через чергу. Теж самостійно обрали ділянку і пройшли всі фази оформлення», – пояснює Крютченко.

Проблему демобілізований боєць бачить і у відсутності генпланів міст.

«Така ж проблема в Сумах, у Харкові і багатьох інших містах. Генплани відсутні, а отже, у місцевої влади більше можливостей шукати відмовки. Є земля, а її не дають. Кажуть, що там у перспективі буде станція метро чи трамвайне депо. А насправді не відомо, що там буде. Це ніде не перевіриш. Відмовляють усім, бо це великий земельний бізнес. Це зараз ринок трохи впав через кризу. А всі ми чудово пам’ятаємо 2008 рік і як дорого коштувала тоді земля. Зараз Мінсоцполітики обіцяє монетизацію пільг. Але що це дасть із нашою інфляцією? Усі розуміють, що земля – дуже коштовна річ. Зараз ділянка, наприклад, 10 соток у Харкові, може коштувати десь $10 тисяч, а за п’ять років вона може коштувати вже $40-50 тисяч», – каже Олексій.

Боєць отримав через місцеву спілку ділянку під садівництво.

«На бійцях ще й намагаються нажитися. У нас місцева спілка запропонувала одразу в садовий кооператив вступити, який вони самі організували», – розповідає Олексій.

Зараз він із десятьма бійцями, з якими служив, намагається оформити землю під будівництво.

«Знайшли вільну ділянку. Цього тижня хочемо зайти до міського архітектора. Проблема в тому, що кадастрова карта Харкова, яка є у відкритому доступі, не зовсім відповідає дійсності. Вільна земля переважно є в тих районах, які нещодавно приєднали до Харкова. Тобто раніше це був Харківський район. І там ще діють старі держакти. За ними земля перебуває в когось у власності, а за кадастровою картою видається начебто вона нічия. Підемо до архітектора. У нього трохи повніша карта. Вияснимо, чи зайнята земля, яку ми обрали», – розказує Олексій.

Ігор Мисковець каже, що демобілізованому можуть і відмовити в отриманні земельної ділянки. Одна із причин – він вже використав своє право на власність у межах зазначених законодавством норм ще до отримання статусу. Тобто якщо раніше йому вже виділяли землю для ведення сільського господарства, вдруге з цього виду використання її вже не нададуть.

«Якщо Земельним кодексом передбачено, що людина для ведення особистого селянського господарства може отримати до 2 гектарів землі, але вона уже приватизувала хоч одну сотку, то вже більше їй ніхто не дасть, – додає адвокат. – Те саме стосується і земель інших видів цільового призначення – для будівництва, садівництва тощо».

Як вирішувати проблему?

Законом не обмежено право громадян, зокрема учасників АТО, на отримання земельної ділянки із прив’язкою до місця реєстрації чи місця постійного проживання. Тому природно, що часто учасники АТО хочуть отримати землю в Києві. Так вважає народний депутат Ігор Лапін, колишній військовий, командир роти «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар».

«Землі під індивідуальне будівництво у столиці нема, – констатує він. – Можна і в Запоріжжі хотіти, але і там її нема. Зараз, по-перше, треба навести лад і встановити наявність земельних ділянок. По-друге, треба встановити наявність вільних земель у державі Україна. Бо на сьогодні за відсутності права на торгівлю землею, кількість вільних земель у державі зменшилася в рази. Кажуть вільної землі нема, бо вона в орендаторів. А якщо ми візьмемо кількість зареєстрованих договорів оренди, за які платяться податки, то їх нема. Тобто виходить, чиновники здають землі в оренду і кладуть гроші собі в кишеню».

Щоб не було черг на землю, треба розмежувати учасників АТО від учасників бойових зіткнень, вважає нардеп. Ситуація така, що учасниками АТО стають люди, які стоять на блокпостах у Харківській області, побували у відрядженнях у Слов’янську тощо.

За словами Лапіна, наразі в державі пільговиків, які мають посвідчення учасника бойових дій, близько 250 тисяч.

«А реально в окопах понад 10 тисяч ніколи не було», – констатує нардеп.

Квартири і гроші замість землі

За спостереженням Лапіна, земельні ділянки учасники АТО беруть для того, щоб продати. І справа тут не в тім, що люди аж так прагнуть заробити.

«Земельні ділянки всі беруть для будівництва, але нема грошей, щоб будуватися. Тому землю майже одразу продають, – каже нардеп. – Уявіть, що сьогодні в Києві тисяча учасників АТО отримали земельні ділянки. Не будуватимуться. Почнуть продавати. Відповідно ціни на земельні ділянки впадуть разів у десять. Їх хтось скупить. Завтра земля знову стане дорогою. І той учасник АТО кричатиме: «Зрада. Нас кинули, задешево скупили. Дайте нам ще щось».

Але право на продаж отриманої ділянки в людей є. Виняток – землі сільськогосподарського призначення. Щодо них діє мораторій.

«Здебільшого учасники АТО вимагають земельну ділянку ближче до міста, щоб заробити більше, – каже Мисковець. – Їм відмовляють, бо нема в місті землі. Як то кажуть: «Усе поцуплено до нас». Але у селах можна отримати ділянку. Я, як депутат Ківерцівської районної ради, можу сказати, що в нас у віддалених селах із цим проблем поки що нема. Усім заявникам землю роздано, усі задоволені».

А як бути тим, хто не задоволений? Наразі законодавство про надання землі не обмежує їх територіально і не заперечує їхнє право на продаж. Отже, скепсис щодо цього невиправданий.

Частково вирішити проблему можна шляхом виплати компенсацій за земельну ділянку. Але коштів у місцевих бюджетах на це не вистачить. Будувати багатоквартирні будинки і роздавати житло замість землі теж не вихід, вважає нардеп.

«Коштом чого? Он Луцьк отримав 8 мільйонів на підтримку учасників АТО. Цих грошей вистачить на 15 квартир. А для решти 2 тисяч, які перебувають у черзі, де взяти? Компенсація і будівництво квартир – це не вихід із ситуації. Держава в нас не будує житло», – каже Лапін.

Але вихід можна знайти. Один зі шляхів – будівництво на землях Міноборони, що дозволено законодавством.

«Наприклад, є ласий шматок землі в Одесі біля моря, – пояснює Лапін. – Там колись була військова частина. Собівартість такої землі дуже висока. Припустимо, Міністерство оборони віддає ту землю за максимальною ринковою собівартістю, а це можна зробити через аукціон. На заміну забудовник-інвестор за собівартістю дає квадратні метри. Лише не в тому місці, а в іншому районі міста, де квартира, наприклад, за $400 за квадратний метр».

До того ж можна реанімувати і розширити програму молодіжного кредитування.

«Нову програму нам МВФ створити не дасть, а розширити стару програму дозволить, – каже нардеп. – Насправді є ще один механізм – компенсація військовослужбовцям грошей за квартири. Це стосується тих, хто стоїть у чергах на житло. Я цю програму називаю «Мій кум». Бо в мене кум разом зі мною починав службу. Він прослужив 30 років у Збройних силах і стоїть у черзі. Йому запропонували за 2-кімнатну квартиру 300 тисяч гривень. Звичайно, цих грошей не вистачить. Але хіба він дочекається, поки житло побудують? І він погодився. Отримав 300 тисяч гривень, доклав і купив житло. А якщо ми цих 300 тисяч віддамо під молодіжне кредитування, та ще й побудуємося на землях Міністерства оборони? Це є механізми, про які я кричу вже рік».

Нових інструментів учасникам АТО не надали. Але зроблено все можливе, аби не дати скористатися чинними. Отже, їм лишається лишень чекати та оббивати пороги чиновницьких кабінетів. Допоки не змінять законодавство на краще.

Яна Романюк

Джерело фото: kievvlast.com.ua