Мітинги в Києві: про що мовчать протестувальники?
Віктор Небоженко, директор соціологічної служби «Український барометр»:
– На акції протесту зібралися різні групи з прямо протилежними поглядами. Є люди, яких фінансують та контролюють із Кремля. Але є й ті, хто справді незадоволений соціально-економічною ситуацією в країні. Влада їх дуже акуратно змішує, щоб усіх представити ворогами українського народу. Але рівень політичної напруги наростає, і дедалі більше людей виходитимуть на вулицю, тому всіх оголошувати ворогами – погана стратегія.
Зараз у акцій протесту немає ні лідерів, ні гасел. Люди розуміють, що влада не справляється, але виходу з ситуації ніхто не бачить.
До того ж влада не хоче з ними спілкуватися, і це небезпечно. Найгірший сценарій, якщо ситуація дійде до конфлікту з провокаціями та вбивствами, як це було на Майдані. Але відмінність цих протестів у тому, що ті ж самі кияни не зможуть зрозуміти, що відбувається. Тоді Київ стояв за Майдан, а зараз не знає, за кого стояти. За владу не можна, бо вона кожен місяць погіршує становище людей, але й за тих, хто протестує, теж. Тому третій Майдан має мало шансів відбутися.
Володимир Фесенко, директор центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
– Протести не виникають стихійно. Завжди є моменти хоча б опосередкованого впливу, закликів. Зокрема, Революція на граніті та два Майдани також починалися із закликів виходити, але відмінність у тому, що тоді люди виходили самі.
Зараз все таки йдеться про штучні організовані акції. Безумовно, у країні є багато незадоволених людей, але ці протести організовані не з метою досягти вирішення конкретних проблем. Наприклад, по вкладах того ж банку «Михайлівський» уже є законопроект, проблема частково вирішена на багатьох рівнях. Не йдеться й про вирішення тарифної проблеми. Основна мета цих акцій – спровокувати політичну кризу, яка призвела би до дострокових парламентських виборів.
Гасел та активності немає, можливо, через те, що СБУ й правоохоронні органи суттєво зламали плани організаторів, і вони зараз не знають, як діяти. Якби це була акція, де люди виходили щиро з конкретними вимогами, це було би видно. А якщо їх зібрали, привезли, найімовірніше, за плату, тепер от чекають команд від організаторів.
Андрій Єременко, засновник соціологічної компанії «Active Group»:
– Ті, хто організовували ці акції, розуміли, що будь-які гасла показали б її політичність та знизили градус. Окрім того, навколо гасел завжди можна посваритися.
Річ у тому, що зараз велика частина людей прийшли туди штучно організовано, але є й такі, які прийшли щиро. Яких більше, а яких менше, за прапорами й лозунгами було би досить просто рахувати. Якщо є прапор, навколо нього групуються, і чітко зрозуміло де, хто й скільки.
Люди без закликів не збираються, бо все ж має їх щось об’єднувати. Але заклики можуть бути різними. Можна просто сказати, що приходьте, а можна роздати умовно по 500 грн. У будь-якому випадку це організація. Але у першому випадку – це справжній мітинг, протест, а у другому – банально проплачена акція, яка ні до чого не призвете. Зараз маємо справу з чимось посередині.
Ольга Головка