Держава-проблема, або Як убити Гітлера… в собі

Перефразовуючи Маяковського: всі ми, крихітко, трохи гітлери, і кожен із нас по-своєму Гітлер.

У мене була моторошна спокуса провернути з вами тролінг, який влаштували в Америці на демонстрації так званих прогресистів, ну, які за все хороше і проти всього поганого. До них прийшов юнак і став цитувати роздуми фюрера про економіку і капіталізм, зрозуміло, не озвучуючи автора, чим викликав бурхливий захват і оплески присутніх. Але я вирішив так не робити, оскільки провокувати людей узагалі, а українців зокрема, на схвальну реакцію на тявкання Гітлера навіть і не потрібно. Вони самі із задоволенням висловлюють думки, дивно схожі з думками вождя нацизму, – пише Дмитро Бергер на “Хвилі“.

Хоча Адольф Алоїзович домігся свого місця в історії переважно розв’язанням Другої світової війни і Голокостом, не варто скидати з рахунків його погляди на життя взагалі. Цей геноссе мав фетиш державності.

Усе на світі, на його думку, вирішувалося державною політикою. Або мало вирішуватися. Все. Економіку як науку він відкидав повністю як єврейську штучку. Особливо ринкову.

Адже не можна ж кому завгодно дозволити робити, що йому завгодно, як завгодно. А раптом він зробить не так, як завгодно державі? Навіщо потрібна особистість, з індивідуальними запитами, якщо є держава, яка вирішує, що таке добре, а що таке погано? Ось горезвісний Захід загниває, і тільки ми можемо його врятувати. Гітлер захоплювався Сталіним. Ось так, винятково вольовими рішеннями, знехтувавши всякими економічними важелями всяких там адамів смітів, більшовики створили військово-індустріальний комплекс із нічого.

А що кілька мільйонів при цьому загинули – така ціна побудови державності. Держава понад усе.

Економічна реальність, звичайно, від цього не зникла. Тому її слід було підігнати під ідеологію. Проблему безробіття в СРСР вирішували тотальним закріпаченням населення. У Німеччині зі статистики виключили жінок, виключили євреїв, а інших, не питаючи, загнали в Трудову армію. В результаті такої геніальної політики Німеччина до 1938 року наближалася до банкрутства. МВФ іще не придумали, і гроші доводилося шукати на стороні, прикриваючи свій фінансовий інтерес націоналістичною риторикою. Аншлюс Австрії в чудесний спосіб подвоїв бюджет Третього Рейху, а окупація Чехословаччини зробила Німеччину дуже навіть прибутковою країною.

Основою неймовірно ризикованою зовнішньої політики Гітлера були прокляті фінанси, доля зневажених євреїв.

Проте істинні арійці грошима теж, хоч як дивно, не лише не гребували, а прямо-таки без них не могли прожити.

Те, що в 1930-ті роки сталося в Німеччині та СРСР, було результатом одержавлення суспільства. І основною спадщиною фашистських, нацистських і комуністичних режимів є не пам’ятники, назви вулиць і символіка, а всеосяжна держава. Як визначити, яка у вас держава? Просто. Якщо у вас ціни на ковбасу і рівень зарплат пов’язують безпосередньо з прем’єр-міністром або президентом — у вас цілком тоталітарна держава, хоч якими демократичними і республіканськими вивісками вона прикривається. Інакше б ніхто не покладався на вольові рішення влади, щоб створити чудеса з нічого.

У західній демократичній традиції держава — необхідне зло. Її терплять. У східній авторитарній традиції держава — необхідне добро. Їй моляться.

Чому диктатори завжди великі державники? Держава — це насамперед монополія на контроль і насильство. Багатьом здається, що корупція — результат недостатнього контролю і насильства. Насправді концентрація влади в особі державного чиновника і є рецепт корупції.

Ризикуючи здатися схожим на немилу мені Ауд Ранд або представників австрійської школи економіки, повторюю вкотре — життєвими виявляться лише ті нововведення, які мають економічний сенс, який визначається вільним ринком. Інакше доведеться нарощувати апарат насильства, щоб підтримувати у населення інтерес до рішень уряду. Політичні вольові рішення, що не дають вигоду більшості, впроваджуються і підтримуються силовими способами. Що дуже дорого і невигідно, особливо в тривалій перспективі. На відміну від ринкових механізмів.

Простий і дуже спрощений приклад. Субсидії. Вони потрібні для того, щоб свідомо чи несвідомо, неважливо, закріплювати статус-кво. Скажімо, у вас один патронний завод на країну, і, припустімо, він збитковий. Вам доведеться його субсидувати, щоб не залежати від інших країн у такій важливій для оборони справі. Але так само можна субсидувати приватні квартири, що, за чутками, відбувається в Україні.

Як можна субсидувати приватну власність, яка не має за собою стратегічного інтересу? Адже якщо власник не в змозі дозволити собі свою ж власність, він не повинен нею володіти. А мені скажуть: “А де людям жити?” Де вони можуть собі дозволити. Та нічого такого немає! Правильно, бо житло субсидується і змінювати інфраструктуру житла нецікаво. Все ж взаємопов’язано.

Вам здається, що держава допомагає людям, а насправді вона паралізує економічний прогрес, створюючи умови постійної залежності населення від держави і заохочуючи бідність.

Що гірше, це закріплюється в культурному коді та починає сприйматися як обов’язкова норма.

Приватна власність тому і приватна, що незалежна від державного втручання, навіть із добрими намірами. Звичайно, на сучасній державі лежить обов’язок підтримувати людей у бідності. Власники приватної власності такими за визначенням не є, якщо їхня власність має ринкову вартість. Далі: субсидії на житло ще не дають рости зарплатам, оскільки знижують напругу між працівниками і роботодавцями. У працівника менше стимулу вимагати підвищення або шукати інше місце, а у підприємця менше стимулів шукати більш рентабельне місце для виробництва. А у міської влади менше стимулів змінювати інфраструктуру. Продовжувати можна довго лише на одну цю тему.

Але повернімося до Гітлера. Читаю я його просторікування, і з жахом починаю усвідомлювати, що його підходи до економіки цілком поділяються якщо не більшістю, то значною частиною українців.

І не лише українців, не втомлююся повторювати, але пишу я передовсім для них. Українська держава – це така історична фіксація, але люди просто зводять це поняття до мови та атрибутів. А державні функції полягають не в цьому. Тому сказати, що нам потрібна сильна держава, це нічого не сказати.

Держава буває різною. Одна має вільний ринок із мінімальним втручанням держави і сильна своєю найпотужнішою економікою, що дозволяє їй мати найпотужнішу армію. Інша позичила з нагоди грошенят і отримала багато танчиків та ескадрених міноносців. Теж сильна держава, якщо прикинути. У всякому разі бути сильною державою коштує грошей. І якщо ви не плануєте окупувати Чехословаччину, а зовнішні кредитори не бажають давати вам багато і відразу, то єдиний спосіб знайти гроші на сильну державу — економіка, заснована на вільному ринку і приватній власності, з незначним втручанням держави. Томос, чи як там це називається, прибутку не дасть країні, хоча окремим громадянам цілком.

Мене хвилює недостатнє звернення до економічних важелів в українському дискурсі та лякають постійні бажання використовувати машину держави для вирішення будь-яких питань.

Мене дивує, що ведуться розмови про створення партії середнього класу замість партії вільного ринку, який цей самий середній клас і створює. (5-10 не пропонувати, це несерйозно). Чотири роки тому я сподівався, що саме необхідність створення економічної мотивації для зміни суспільства дозволить виділитися й організуватися політичним силам, які розуміють і просувають ідею вільного ринку. На жаль, моїм надіям здійснитися не судилося. Організації не видно. А отже, хоч кого виберуть, він або вона виявиться державником-популістом. Яким був і Гітлер.

Сумно, що в країні, в якій відбувався бездержавний експеримент, названий іменем людини, 130-річчя якої святкуватимуть через два місяці, втрачено традиції самоорганізації. Сумно, що в країні, де так багато освічених і талановитих людей, не визнають економічної необхідності, зациклюючись на політичній волі та ототожнюючи себе з державою.

Закінчу німецьким анекдотом часів нацизму.

Чим відрізняється більшовизм від націонал-соціалізму? Більшовики відразу забирають у кулака цілу корову. А за нашого націонал-соціалізму держава забирає лише молоко. А годувати і піклуватися про корову ти зобов’язаний сам.

Загалом, убий у собі Гітлера!

Дмитро Бергер, Канада