Телетайп: про несправедливу погоду, всепогодних дворушників та безнадійне відкриття

Уф, заплутався, як наш президент у законності анексії Криму. Тож краще по суті.

Те, що погода впливає на людей, помічає багато хто, достатньо висунути носа на вулицю. І потім знімати обмороження антифризом.

Але те, що люди можуть впливати на погоду, помітив лише я!

Судячи з усього, коли люди хронічно й органічно брешуть, лицемірять, фарисействують, то від цього починає ковбасити якусь Ноосферу. І в природи з’являється не просто погана погода, а така ідіотська і неправильна, як-от зараз.

І тоді всі природні катаклізми відразу стають зрозумілими: це ми самі їх провокуємо своєю потворністю (привіт, Старий Завіт)!

Хочу чесно розділити Нобелівку з Петром Олексійовичем Порошенком. Бо ідея про вплив людського лицемірства на атмосферні процеси забрела до мене в голову саме під час його публічних виступів, що раптом хлинули, як у невмілого сантехніка.

Знову ПОП щедрою рукою сівача ділиться з нами душевнопідйомними байками про свої видатні перемоги, успіхи та досягнення заради нас, невдячних. Тому і нам належить ділитися з ним не лише податками, що відправляються в бюджет, як в останню скорботну путь, а й іншими нашими доходами.

Бо він — наше все. І має намір знову нас усіх.

Не знаю, чим простимулював ПОПа його довірений політнавігатор Юрій Луценко, який просуває ідею суперпартії влади (поділити квоти — це ще не отримати голоси!), але Петро Олексійович різко почав передвиборчу кампанію — чи то президентську, чи то парламентську, чи то обидві в одній склянці.

І співає він нам про долар по вісім, членство в Євросоюзі та АТО за тиждень. Чи це він раніше розповідав… Точно! А зараз про економічне зростання у нас і важке життя у нього, завершення АТО миротворцями і перемогу над корупцією. Джерельна правда що тоді, що зараз…

А ще ПОП, виявляється, зустрічався з Юлією Тимошенко винятково для того, щоб врахувати позицію фракції «Батьківщина» при голосуванні за НБУ та ЦВК. Та я радше повірю, що Путін таки розбомбив ІДІЛ із гіперзвукової рогатки, ніж у те, що Порошенко має намір враховувати інтереси Тимошенко!

Якщо лукавити настільки відверто, то зрозуміло, що не лише погода може втратити глузд. Так і землетрус накликати можна.

Але остаточне розуміння свого відкриття викристалізувалося у мене під час трансляції Верховної Ради, де, прости Господи, депутати від владної коаліції навперебій хвалилися перемогою в Стокгольмському арбітражі. Ще й президент на РНБОУ до Стокгольму припіарився…

Виграний арбітраж — це, звичайно, чудово. І два ярди в плюс краще, ніж у мінус, запитайте будь-якого олігарха. Але перемога в газовій темі — це, наприклад, коли наша комуналка перейде на газ власного видобутку, що спричинить кратне зменшення тарифів. І ми будемо думати, що «Газпром» — це лише спортивна команда.

А поки одні європейські юристи в Європі ж виграли суд у інших європейських юристів.

Тобто «Нафтогаз» виконав виробничу функцію: найняв цих юристів. Ура, товариші! Юристи теж виконали. За солідний гонорар, бо в Європі лише «Ура!» недостатньо. Але наші депутати до чого?! Їм навіть теки з документами носити не довірили. Бо продадуть супротивникам.

Бажання нахабно приписати чужі заслуги бачу, а перемогу — ні. Зате спостерігається духовна єдність дворушників при владі: Президент так само приписує собі якусь священну боротьбу за Антикорупційний суд, хоча всі зацікавлені знають, що до цього його насилу змусили МВФ зі Світовим банком. Наступивши на найболючіше. Ні, на гроші. Адже ПОП усі гроші в Україні вважає своїми.

І все одно без пересмикування не виходить. Закон призовні камлання Андрія Парубія проголосували в першому читанні з усіма тими недоліками, проти яких і обурився Захід. Зрозуміло, пообіцявши виправити до другого читання (з законом щодо авторських прав — ті самі граблі).

Ага, пам’ятаємо: чи то шах помре, чи то віслюк здохне. Хоча народонаселення, судячи з електоральних рейтингів, сподівається, що загнеться якраз нинішня влада. Яка без спроби збрехати і схитрити — навіть штани не може застібнути! Справжні спадкоємці Шури Балаганова. Вічний корупційний двигун, крутиться всупереч здоровому глузду та законам фізики. А ви ще дивуєтесь, чому в нас снігові замети в березні, коли люди про саджанці подумують.

Це ж очевидно: Всесвіт ридає від гніву і холоне від жаху — ось звідки ці небувалі снігопади по країні!

Проте бажання поділитися своїм відкриттям із людством з’явилося, коли в телевізорі натрапив на Іллю Киву. Життєрадісний такий, усміхнений, як російські дипломати в Аргентині, з весною вітає, з заметами і заморозками…

«Кива прийде, порчу наведе!». Чи що він там обіцяє навести?

Коротше, співвітчизники, свіжими весняними заметами наближається до нас повний кивець. Це такий понятійний родич песця, лише не північний, а південний, тому не кошлатий, а навпаки. Але зміст той самий.

І щоб уникнути наслідків мого відкриття, доведеться почати жити по-чесному. Згори донизу. Якщо не пізно.

До речі, у здавалося б наскрізь гнилому суддівсько-адвокатському середовищі виник рух юристів, які бажають жити і працювати чесно, «ВІРЮ» називається. Але про цей позитив — окремо і на повному серйозі, без сумного стьобу.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka