«Вечірній Київ» 1991 року про Олександра Онищенка
Олександр Онищенко, він же Сашко Кадиров, він же чинний народний депутат і кандидат у президенти України. Сьогодні громадськості Онищенко відомий переважно за своїми «газовими схемами», зізнанням у підкупі народних депутатів, анонсованими компроматними записами Президента і розслідуваннями з боку НАБУ. Це все на поверхні, кожен сам може скласти портрет сучасного Онищенка, а також на свій розсуд обрати версію його винності або упередженості української влади, яка порушила проти народного депутата масу кримінальних справ.
Але, погодьтеся, значно цікавіше зазирнути за лаштунки і подивитися становлення майбутнього доларового мультимільйонера, а тепер іще й кандидата у президенти України. Інша річ, що повноцінно “підглянути” найчастіше не виходить із низки причин. Якщо прямо ставити фігуранту цього розслідування Онищенку незручні запитання про його юність, він у кращому разі буде розповідати сльозливо-романтичні історії, чим і займається в численних інтерв’ю. А інші джерела зазвичай базуються на чутках, домислах і кон’юнктурній складовій. Умовно кажучи, якщо сьогодні Онищенко не в тренді у влади, то про нього говоритимуть винятково негативну інформацію. І, навпаки, скажімо, якщо Юлія Володимирівна стане наступного 2019 року президентом країни, Онищенко зможе повернутися назад, то про нього вже будуть говорити винятково як про “борця з режимом”.
Нам же вдалося провести унікальне розслідування, коли Олександру Онищенку, тоді ще за паспортом 22-річному Олександру Кадирову, який навчався на другому курсі в КАДІ (зараз Національний транспортний університет) довелося вступити в свої перші “бізнес-проекти”. Отже, основним джерелом нашого розслідування стала звичайна, тоді ще радянська газета “Вечірній Київ” №182 від 23 вересня 1991 року.
Геннадій Кернес: кримінальні справи, наркотики та «антимайдан»Конкретно у цього номера головної комунальної газети Києва з тиражем, що перевищує півмільйона екземплярів, дуже цікава історія. Номер газети “дивним чином” відсутній у всіх провідних бібліотеках столиці – від Вернадки до парламентської. Робити запити в усі районні архіви київських бібліотек ми не стали, але є велика підозра, що цього номера немає і там. Чому? Бо ще в 1991 році хтось зробив так, щоб цей тираж було практично знищено. Але все ж таки дещо залишилося, і цього нам вистачило, щоб почати своє розслідування.
Саме в цьому номері опубліковано розслідування журналістки Людмили Васильєвої “Київські діти “хрещеного батька”, яке практично повністю присвячено очільникові банди молодих відморозків, які катували комерсантів Володимирського ринку. Головою банди був наш герой – Сашка Кадиров. Навряд чи Васильєва мала машину часу і знала, в кого виросте 22-річний Кадиров-Онищенко. Точно навряд чи журналістка мала якісь корисливі мотиви, роблячи наїзд на нікому не відомого юного хлопчика. Навпаки, журналістка, а також депутат Московської райради (зараз Голосіївська) Василь Боденко, який допомагав їй у розслідуванні матеріалу, зазнали психологічного впливу після виходу статті в газеті.
Нам же публікація архівного матеріалу допомогла вийти на людей, які знали особисто Онищенка в його юні роки. Серед них як колишні рекетири, так і його жертви.
Із мажорів
Отже, 1990 рік, перед нами наш герой – Олександр Раджабович Кадиров 1969 року народження. Займається боксом, міцно збитий хлопець. Народився в Ростовській області. Студент Київського автодорожнього інституту. І тут, до речі, перша цікава нестиковка в офіційній біографії Онищенка. У «Вікіпедії» зазначено, що Онищенко в 1990 році закінчив Харківське військове училище тилу. Але в пояснювальній записці слідчому МВС Києва Ігорю Щербакову, яку написав сам Кадиров того ж 1990 року, зазначено, що він є студентом 2-го курсу КАДІ. Виходить, Кадиров або не закінчив харківський виш МВС, або взагалі там ніколи не навчався.
Але основний актив Кадирова-Онищенка в його молодості – це батя, який обіймав дуже високу посаду в МВС республіки. Раджаб Кадиров також персона дуже засекречена у відкритому доступі ЗМІ. Загальновідома його висока посада в структурах МВС Узбекистану. Але до Узбекистану Кадиров-старший спочатку був начальником слідчого ізолятора УВЗ по Київській області, а потім піднявся до посади начальника слідчих ізоляторів і в’язниць МВС УРСР. Саме на цій посаді Раджаб Кадиров перебував у 1990 році, під час перших арештів свого сина.
Отож молодого Кадирова-Онищенка можна сміливо називати представником «золотої молоді». У 22 роки своя квартира, своя машина (і це в Радянському Союзі), навчання у престижному виші та перспектива безхмарного майбутнього. І, відштовхуючись від цього «стартового капіталу» ,ще більше вражає, що молодий Онищенко став вибивати з бабусь на Володимирському ринку данину за можливість вести торгівлю. Такса для всіх була 10 рублів на день, або 150 рублів на місяць. Тих, хто не платив, Кадиров зі своїми поплічниками просто на місці жорстко бив. Потрапляли в заміс й іноземці, зокрема поляки, які приїжджали в Київ зі своїм товаром.
І ось улітку 1990 року Кадирова вперше затримує міліція за вимагання. Йому передають мічені гроші, а в машині знаходять пістолет італійського виробництва. Статті не просто кримінальні, а конкретно зальотні. Але тато «рішає», і Кадирова відпускають.
Того ж місяця депутат Московської райради Василь Боденко, який курирував Володимирський ринок як член комісії з питань торгівлі райвиконкому та допомагав прокуратурі ловити банду Кадирова, звертається до МВС із заявою. Боденко стверджує, що кадирівці погрожують йому фізичною розправою, а його неповнолітній доньці Олені – груповим згвалтуванням. Але у МВС заяву не приймають, вважаючи її «бездоказовою».
Як регулярно відмазували Кадирова, можна подивитися на прикладі іншого свідчення комерсантки того ж Володимирського ринку Олександри Бужко. «Слідчий сказав, що я сама у всьому винна. Він дав мені зрозуміти, що я буду покарана. І під диктовку я написала повторну заяву, в якій відмовляюся від першого». Далі заява потрапила в руки старшого уповноваженого Володимира Шила, який викликав батька Кадирова і відпустив із ним сина, віддавши всі речі, крім пістолета.
Шлях до успіху
Можна, звичайно, припустити, що Кадиров-Онищенко, маючи таке могутнє заступництво в особі свого батька, криміналом почав займатися з якихось романтичних міркувань. Хоча проломити голову 62-річній жінці (один з епізодів кримінальної справи проти Кадирова-Онищенка) лише за те, що вона прострочила платіж здирникам – це та ще «романтика». Але й самі фігуранти Кадирова розповідають, що юний Саша був дуже жадібний на гроші.
Одного з них ми розшукали. Сергій, колишній курсант Київського вищого інженерного училища, відрахований після «роботи» з Кадировим. Дві судимості. Вогнепальне поранення. Зараз каже, що зав’язав із криміналом, скромно працює продавцем на київському радіоринку. «Він був тим іще жлобом. Постійно кидав хлопців на гроші. Давав нам на день 15-20 рублів, решту залишав собі. Данину завжди сам намагався збирати, навіть коли ми почали працювати на Діда. На рідкість жадібна скотина», – розповідає буквально крізь зуби Сергій.
Але хто такий Дід, про якого згадує колишній поплічник Кадирова? Дід, він же Кисіль, він же Карп – лідер великої київської ОЗУ. Володимир Карпович Кисіль, майстер спорту з вільної боротьби. З нього почалася перша хвиля легалізації кримінального капіталу в 90-их. Багатьох політиків і бізнесменів, зокрема й чинних, Кисіль поставив на ноги. Кадиров-Онищенко, до речі, один із них. Звернімося до пояснювальної записки Кадирова все тому ж слідчому Щербакову написаної в 1990 році: «Охороняти» поляків ми почали на початку червня. Наприкінці липня зіткнулися з рекетирами з групи Киселя. Вони хотіли взяти гроші з поляків, але ми заступилися за них і «киселівських» побили. Нас було п’ятеро. Олег, Сергій із танкового училища, я, Антон Н. із 67-ої спортроти і «Десантник». Через два дні після бійки до мене підійшов Сашко («Вусатий») із бригади Киселя і запропонував, щоб ми постійно охороняли тих, хто торгує речами і платить «данину» особисто Киселю. За це він пообіцяв нам платити по 300 рублів, й одразу ж дав 1000 рублів, пообіцявши дати ще наприкінці серпня».
Власне, Онищенко сам на сторінках своєї справи розповідає, як познайомився і став працювати на головного кримінального авторитета Києва. Трохи пізніше Кадиров перекинувся у підручні до банди Черепа (Ігор Ткаченко, кримінальний авторитет, який курирував повій, застрелений у 2001 році на Позняках). У Черепа Кадиров відповідав за повій, які працювали в готелі «Мир». Взагалі, захоплення красивими жінками в Онищенка спостерігається стабільно протягом усього його життя. Починав із повій, потім доріс до організації конкурсів краси.
Олександр Пономарьов: земельні махінації та брудні тендериУтім, і з Черепом Кадиров попрацював недовго. 2 вересня 1990 року Кадиров разом зі своїм поплічником Сергієм Самодуровим пограбував жінку, забравши у неї особисті речі більш ніж на 3 тисячі рублів. Кримінальну справу було передано в Дніпровський РВВС, але через підгодованого начальника слідчого управління УМВС у Києві Валентину Поленову справу перевели у військову прокуратуру (Самодуров значився тоді ще курсантом військового училища), а там спустили все на гальма. Але «гальма» виявилися умовними, все ж таки тоді ще працювала радянська система. Кадиров 8 місяців просидів у СІЗО, а потім отримав термін три роки з дворічною відстрочкою. Саме після цієї історії батько відправив Кадирова спочатку до Німеччини, а вже після повернення судимий рекетир змінив прізвище і по батькові, ставши більш респектабельним Онищенком Олександром Романовичем. Далі вже з’явився газовий бізнес, кінні захоплення, віп-красуні, яхти, апартаменти в Монако, особисті літаки й депутатські мандати. А починалося все з вимагання і систематичного побиття бабусь, які торгують сигаретами. Тепер бабусям уже нового покоління у своєму виборчому окрузі Онищенко пише послання, в яких розповідає про повагу до людей похилого віку.
P. S. Ми просили Олександра Онищенка прокоментувати наявну інформацію про його минуле, але він відмовився.
Ми не пов’язуємо сучасні скандали, в яких крутиться Онищенко, з діяльністю його бандитської молодості. Але ми переконані, що українська громадськість повинна знати все про людину, яка претендує на найвищу державну посаду в країні. Особливо коли людина починала свій життєвий шлях як покидьок і негідник.
Андрій Петров