Телетайп: «український порядок» проти «російських щупалець»

Ідеологічно правильне визначення «голохвастовщина» підходить по суті, але звучить громіздко. А якщо оступитися й застосувати «хлестаковщину», то страшний, наче дементор, Володимир В’ятрович одразу вгледить щупальця імперця Миколи Гоголя, чий пам’ятник гнітить Україну в центрі Полтави і не лише.

Дилема, однак.

Але ще більше спантеличує чергова гнила гібридність, коли «Український дім» у Давосі, в якому ПОП віщав, зокрема, про біди і втрати від російської агресії, спонсорував, як подейкують, «Альфа-банк», чиє керівництво фігурує в санкційному «кремлівському списку».

Щодо боротьби з давно покійними культурними діячами все зрозуміло: талановиті люди творять майбутнє, а бездарні воюють із минулим. А ось із «давоським казусом» навіть із півлітрою не розберешся. Адже якщо піти за логікою, то презентація України на гроші агресора є недружнім актом проти України? І тоді ПОП — хто? Чи як? Народ дивується, чорна ікра не лізе в горло.

А тут іще й черговий акт політичного самовикриття, тепер від генпрокурора Луценка.

Ні, відпочивати не заборонено. І за кордоном не заборонено, хоча війна, а він — секретоноситель. І за деклараціями все, напевно, зійдеться. Але це як із болотною орхідеєю: начебто і красиво, але лайном неможливо тхне!

Бо навколо повно місць, де можна відпочити на самоті, однак владу тягне на вілли на Сейшелах, які гарантовано стурбують українське суспільство, яке ледь дихає від затягування поясів.

Причому були часи, коли післямайданівський міністр МВС Юрій Луценко серйозно турбувався, чи не викликає питань купівля костюма від «Бріоні» за три тисячі доларів (що було менше від його місячної зарплати). А тепер значно більше — і жодних сумнівів, докорів…

Навіщо, питається? Така недалекоглядність при амбіціях аж на наступника? Невже слідом за Мальдивами президента Порошенка політичне чуття відбиває у всього його оточення? До речі, не пригадую, щоб за всю історію України настільки високопоставлені чиновники відпочивали настільки зухвало.

Принципове питання: чи дозволили б Порошенко та Луценко собі розкішні релакси, якщо б заздалегідь знали, що інформація просочиться і ЗМІ будуть обурюватися? Думаю, що так. Бо вони впевнені: жалюгідний прошарок небайдужих людей не впливає на загальнонаціональний вибір, який формує слухняна більшість, якою легко маніпулювати.

Якщо моя теза точна, то це фактично смертний вирок і політикуму, і громадським активістам, і суспільству. І тоді революційна диктатура видається гіркого, але рятівною касторкою для очищення шлунка за важкої інтоксикації.

Від президента Порошенка вирішив не відставати і колишній його, а тепер радше нарфронтівський прем’єр-міністр Гройсман. Кабмін різко, без розгойдування, можна сказати, навіщо скромничати — просто завзято включився у боротьбу з корупцією. Лише за рік зібрався з силами та й звільнив Романа Насірова — мегакорупціонера, на думку НАБУ та українців, і жертву Кремля, на його власну думку. Хоча за час збирання з силами Насіров встиг повірити, що все обійдеться, зараз щиро дивується: «За що?!» А хоча б за британський паспорт, от за що!

Ех, припізнився Гройсман на тиждень, а то б Порошенко у Давосі цим звільненням вразив би МВФ з ЄБРР в саму серцевину! Чи партнери по коаліції спеціально президента обходять, піар-дивіденди під себе гребуть?

Якщо серйозно, то не уявляю, як із таким величезним перевантаженням у вигляді королівського відпочинку, реформ, які влаштовують лише владу, регулярним підвищенням цін на все наш «Черчілль сучасності» має намір переобратися на другий термін. Балувані українці, втомлені сонцем золотих зливків у своїх сервантах, які об’їлися делікатесів до діатезу, можуть і не повестися на старі пісні про гидке — мовляв, на другому терміні побачите нового президента…

А на що тоді розрахунок? Бо йти ПОП і його оточенню смерті подібно. Фінансовій – як мінімум.

Єдиний раціональний варіант — що жодних виборів керівна верхівка вже не планує, а нас не сповістили, щоб не засмучувати через дурниці. А що? Патріотична громадськість із 2014 року вимагає запровадження воєнного стану для протидії агресії в Криму і на Донбасі – ось у 2019 році нам підуть назустріч!

І серйозне посилення силової компоненти в нашому політикумі свідчить саме про це.

Петро Порошенко підозрілий до непристойності. Тому йому простіше спиратися на офіційні структури ЗСУ та СБУ, благо Віктор Муженко і Василь Грицак навперебій переконують, що армія і спецслужби підуть за нього до кінця. Але, гадаю, після Національних дружин і ПОП дозріє до власних парамілітарних формувань.

Арсен Аваков вважає, що осідлав саму долю. І має намір вибудувати систему, коли без орієнтованих на нього воєнізованих структур не обійдеться ні стара, ні нова влада — всім доведеться домовлятися. До речі, у нього може вийти.

А тим, хто з наївності радіє, що патріотичні хлопці почнуть активно зупиняти всяку наволоч, раджу звернути увагу на два нюанси.

По-перше, одне діло, коли вас знищують у Мережі за допомогою клавіатури. І зовсім інше, коли боти з кийками, наручниками і в армійських черевиках. Тим паче за фатального успіху медичної реформи.

По-друге, дружинники наполягають на «українському порядку». На противагу «російському», мабуть. Але ж нині потрапити в «поплічники Кремля» ризикують критики чинної влади, учасники опозиції, ті, хто не Зорян Шкіряк і не бачать перемоги над корупцією, хто не вступив до пастви «Черчілля сучасності» та ін.

Чи не надто круто беруть наші вожді?

Але основне питання в тому, в який хитрий спосіб вони мають намір зберегти контроль за Національними дружинами і подібними, як їм здається, слухняними інструментами? А, ви вирішили тримати їх на фінансовому поводі? Кого — молодих голодних вовків — і на комбікормі? Не смішіть мої Мальдиви! То ви одного Міхеїла Саакашвілі не втримали!

Тобто жодних гарантій, що протистояння дружин із різних політичних таборів не переросте в озброєне громадянське протистояння. Тільки не треба впарювати, що зброї у дружинників немає і не буде: ті, хто пройшли війну, за необхідності цю проблему вирішать за дні, якщо не години. Знову ж таки, і нагородного роздано предостатньо.

Тому звертаюся до тих, хто ще вірить у суверенну цивілізовану Україну: терміново здаємо амбіції в утиль, домовляємося і формуємо команду сильних ефективних управлінців, не таврованих владою, в яку повірять і українці, і західні партнери. Потім шукаємо і знаходимо підтримку тієї частини силовиків, які ще пам’ятають, що присягали українському народу, а не олігархату (такі є). І виходимо з вимогою негайної відставки всієї влади і заміни її на перехідний уряд Національного порятунку — з необмеженими повноваженнями, але на обмежений термін під західні гарантії.

Інакше нас усіх, як в асфальт закатають в «український порядок», який від нинішнього російського, взятого за зразок, відрізнятиметься лише кольором шевронів і зростом незмінюваного вождя.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka