Давос 2018: нова коаліція Порошенка і зустріч на 100 мільйонів

Симпозіум зібрав у одному місці політиків, інтелектуалів, бізнес-гравців глобального рівня. Цьогорічна тему заходу – створення спільного майбутнього для всього світу.

Хоча формально подібні зустрічі на гірськолижному курорті є нейтральною платформою для дискусій, але саме тут визначаються основні геополітичні та економічні тенденції світу.

За словами зас­новника і незмінного керівника Форуму Клауса Шваба, передовсім зараз необхідно розробити нову модель співпраці, яка охоплювала б не інтереси вузького кола людей, а долю людства загалом.

Українське питання

Вітчизняна делегація також доєдналась до роботи Форуму. Зокрема, вперше в історії Давосу там відкрили «Український дім» (Ukraine House Davos) – якраз навпроти Російського, який представлений уже не перший рік.

Головне завдання Українського дому – показати потенціал держави перед світовими лідерами.

Таким чином, чи не вперше відбулось зміщення акцентів – із політичних дискусій у бік бізнесу.

На думку низки експертів, головною метою поїздки, власне, президента України Петра Порошенка до Швейцарії стали все ж таки переговори з главою МВФ Крістін Лагард. Нааколо цього і зберігалась найбільша інтрига.

Адже, за неофійною інформацією, саме на цій зустірчі глава держави погодився внести зміни до закону про Антикорупційний суд.

Нагадаємо, основною вимогою МВФ було якраз ухвалення Радою закону про створення Антикорупційного суду. Проект, внесений президентом, не влаштував кредиторів.

Вочевидь, Захід зумів знайти доволі переконливі аргументи для того, аби в законопроект Порошенка змінили згідно з озвученими донорами вимогами. Як стало відомо, Київ уже навесні отримає 1,9 мільярда доларів кредиту від МВФ.

Також Лагард заявила, що обговорила з президентом необхідність проведення в Україні реформ та призначення нового очільника НБУ.

«Зустріч із президентом Порошенком та членами його команди була дуже продуктивною і приємною, – заявила глава МВФ. – Ми говорили про те, що в Україні призначать нову голову НБУ».

Не менш знаковою була зустріч Порошенка з  віце-президентом Європейської Комісії з питань Енергетичного союзу Марошем Шефчовичем.

У прес-службі Адміністрації президента заявили, що співрозмовники висловили задоволення в зв’язку з завершенням роботи, необхідної для запуску Фонду енергоефективності України, до якого ЄС має намір внести 100 млн євро.

Крім того, президент України Петро Порошенко в рамках виступу на форумі в Давосі виступив з ініціативою створення нової “коаліції” через агресію Російської Федерації.

“Сьогодні ми знаходимося в ситуації, коли Росія розгорнула неоголошену війну проти нас усіх, – заявив він. – Тому, з огляду на такий стан речей, ми повинні думати про нові коаліції, нові програми або нові підходи. І моя пропозиція проста і зрозуміла: у нас повинна бути спільна коаліція, загальна відповідь і спільна програма, щоб протистояти агресії “.

Зі знаком плюс чи мінус

Politeka запитала в політичного експерта Георгія Чижова, наскільки результативним для України був цьогорічний Форум у Давосі, якою Захід бачить Україну та чому війна уже не є аргументом.

– Наскільки цьогорічний Форум у Давосі був результативним для України?

Для Києва було важливим показати, що у нас тут не все так погано, як здається на перший погляд. Мовляв, реформи тривають, в державу можна і варто вірити.

Це частково вдалось. Принаймні, відносини Заходу і представників ділових кіл України після Давосу точно не погіршились. Це уже певне досягнення на тлі усієї озвученої раніше критики.

– Чи зумів Український дім переконати потенційних партнерів, що Україна – це не лише війна і корупція, а й інновації та перспективи?

– Однозначно – це позитив, що Україна починає себе просувати на рівні провідних країн світу. Необхідно створювати імідж не хворої людини Європи (як часом говорять на Заході про Україну), а держави, яка розвивається, у якої є перспектива.

Потроху такий імідж вдається створювати. Хоч, може, і не так швидко та ефективно, як би цього хотілось.

– У західних очільників є чимало жорстких зауважень щодо внутрішньої політики Києва та влади загалом. Ким сьогодні нас бачить міжнародна спільнота – партнером чи проблемою?

– Люди, які на Заході професійно слідкують за тим, що відбувається в Україні, говорять, що не все так погано, як здається самим українцям. Реформи все ж таки відбуваються. Країна просунулась за останні чотири роки до свого оздоровлення. Хоч це непомітно самим громадянам, адже результати всіх цих реформ ще не дійшли до їхніх гаманців та холодильників.

З другого боку, є відчуття, що ефективність зовнішньої допомоги України є доволі низькою. Досі багато чого працює по-старому. Чимало розкрадається. Тому певна втома Заходу від всього цього є.

Коли у 2014 році нам почали допомагати, то розраховували, що все відбуватиметься значно швидше, що зміни в Україні стануть невідворотними, а гроші  витрачатимуться ефективніше. Так не сталось.

Тому нині маємо подвійне ставлення до країни. І таким воно збережеться, поки в державі не наведуть порядок.

– Чи здатна Україна внутрішніми силами змінитись, чи, все ж таки, без зовнішнього тиску не обійтись? Адже в Давосі зібралось чимало осіб, які прямо вказували Україні, що та як їй робити. Той же МВФ.

– Зовнішній тиск потрібен. Хоч це і образливо звучить. На жаль, навіть під зовнішнім тиском в Україні все відбувається дуже повільно. Внутрішніми силами нічого не змінимо.

Особливо лякають офіційні заяви вітчизняних політиків, які наголошують, що жоден Захід їм не указ, зовнішнього управління вони не допустять. Але така «гордість» може бути, коли є чим пишатись. Однак, коли без зовнішнього тиску в країні звично розкрадаються гроші, гальмуються важливі реформи, то тут пишатись нічим.

З другого боку, Захід багато чого спрощує. Думають, що створення в Україні Антикорупційного суду може вирішити багато проблем. Але ми ж розуміємо, що створення такого суду може перетворитись на черговий інструмент боротьби між різними угрупуваннями.

Вочевидь, потрібен незалежний від виконавчої влади суд. Але саме його створення не допоможе подолати в Україні корупцію за рік-другий. Має бути нульова терпимість до корупції. Не може так бути, що українці перестануть красти, коли влада перестане першою це робити. Так не працює. За корупцію має бути покарання за належного контролю.

– Підсумовуючи давоські зустрічі, виникає питання – хто кого? Чи змусили західні гравці грати за їхніми правилами президента України Петра Порошенка? Зокрема, чи погодиться він на виконання умов МВФ?

– Найімовірніше, президент пішов на поступки. Нині є дуже сильний механізм впливу на Порошенка. Він хоче зберегти за собою президентський пост.

Звісно, Захід не вирішує дуже багато, на відміну від українського народу та еліти. Але, все ж таки, якщо він оголосить Порошенку війну, то це ускладнить перемогу на виборах. Тому нині існує певне вікно можливостей, хоч і не таке, як було після Майдану. Все таки є ймовірність для президента не бути переобраним, тому він схильний піддаватись зовнішньому тискові.

Складається враження, що Порошенко трохи відстає від тих процесів, які відбуваються і які мають відбуватись.

– Від яких саме процесів?

– Передовсім йдеться про відхід від старих корупційних схем, ручного управління економікою, схем, за яких різноманітні олігархічні групи домовляються між собою. Так можна було існувати в 90-х роках, після Оранжевої революції, але нині дуже великі жертви. Суспільство чекає іншого. Економічне становище більшості українців не дозволяє жити по-старому.

– В якій точці перебуває співпраця Києва та Вашингтона?

– США певною мірою зберігають доброзичливий нейтралітет щодо України. Хоча і надають Києву фінансову допомогу, оголосили про надання довгоочікуваної летальної зброї.

При цьому, очевидно, що на дуже активні рухи не зважаться. У Трампа складне становище. Варто йому рушити в якийсь бік – і він зразу наштовхується на критику.

І що головне – вашингтонська адміністрація сьогодні не бачить в українській владі достатньо надійного партнера. Тому спілкування витримане в доброзичливому, але дещо відстороненому стилі.

Проривів не варто очікувати. Хоча Україні треба дуже активно працювати над американським напрямком. Адже в Європі тривають різноманітні процеси, мати такого союзника, як США, для нас дуже важливо.

Крім того, в США моніторять усе, що у нас відбувається. Тому важливі наші успіхи в реформуванні. Порошенко має переконати Трампа, що буде вірний тим ідеалам Майдана, про які він говорить іще з 2014 року.

– Цьогоріч у Швейцарії практично не згадувалась тема україно-російської війни на Донбасі. Чому?

– По-перше, це не зовсім формат для таких тем. Друге – істотних змін не відбулось у збройному протистоянні. Третє – є певна втома, що українці всі свої проблеми списують на зовнішню агресію.

На Заході і так всі прекрасно знають, що і як. Розуміють, що відбувається на Донбасі. Тому в цьому сенсі Україна має підтримку. Але далі розповідати, що у всьому винна війна, вже просто непристойно.

У 2014-2015 видно було, як через війну руйнується економіка країни. Але нині ситуація більш-менш стабілізувалась. Тому наполягати, що, поки війна не закінчилась, нічого робити не будемо, не вийде.

Романія Горбач