Велика міграція на Захід: як українці заробляють гроші

Мільйони наших співвітчизників, чи то зневірившись у реформаторських обіцянках влади, чи то спокусившись євроінтеграційними можливостями, вирішили покращити своє матеріальне становище далеко за рідними просторами.

Причин, які штовхають людей на кардинальні зміни, у нашій державі точно не бракує. Це й девальвація гривні, й погіршення загалом економічного становища, низькооплачувана робота або ж взагалі її відсутність. За даними Мінсоцполітики, реальний рівень безробіття в Україні у 2017 році становить 9,5%. А це близько 2 млн осіб.

Не забуваймо, зокрема, і про бажання кар’єрного розвитку, якісного навчання, сприятливих умов ведення бізнесу. Подібний перелік можна вести безкінечно. Але все зводиться до простого, як світ – усі хочуть кращого життя. Вочевидь, в Україні якраз цього доволі складно досягнути.

Підливає масла у вогонь економічного невдоволення ще й безпековий чинник. Війна на Сході, ймовірність терористичних атак усередині країни, недієва правова та правоохоронна система для багатьох є мотивувальним чинником міграції до іншої – більш стабільної та прогнозованої – держави.

Точних офіційних даних, скільки громадян України працюють за кордоном, немає. Оскільки при виїзді з країни фіксується лише факт перетину кордону, а не мета відвідин тієї чи іншої країни.

Однак, за оцінками Держслужби зайнятості, на сьогодні в близькому та далекому зарубіжжі працюють понад 5,5 млн українців.

Як показує статистика, найпривабливішою країною для трудової міграції є наша сусідка – Польща. Кількість трудових мігрантів з України туди з 2013 року зросла в 6,5 разів. Лише у 2016 році Польща видала українцям 1,3 млн запрошень на роботу. Для порівняння: у 2010 році таких запрошень було 180 тис.

Варто зауважити, що трудова міграція українців до Польщі має головним чином економічну складову. Люди їдуть заробити гроші, щоб прогодувати свої сім’ї, які здебільшого залишаються в Україні. Хоч зараз простежується ще одна тенденція – наші громадяни переїжджають туди працювати та жити сім’ями. В багатьох польських школах навіть діють україномовні класи.

Польські експерти відзначають, що ще десять років тому трудова міграція до їхньої країни була доволі рідкісним явищем. Однак зараз ситуація кардинально змінилася. Чимало поляків іммігрували на роботу в більш розвинені країни ЄС – Об’єднане королівство, Францію, Німеччину.

Експерти визнають – без трудових мігрантів польська економіка не зможе розвиватися в найближчому майбутньому. Тому українцям тут створюють чимало можливостей для легальної праці та адаптації.

Окрім Польщі, не менш привабливими з економічного погляду залишаються такі країни, як Чехія, Португалія, Німеччина, Іспанія, Італія.

За даними Національного банку, у 2016 році в Україну від заробітчан надійшло 5,4 млрд доларів. Це близько 7% ВВП. Надходження від трудової міграції вже давно стали важливою складовою нашої економіки.

Politeka вирішила запитати безпосередньо у співвітчизників, чому вони вирішили працювати за кордоном та чи готові обміняти український паспорт на іноземний.

Петро, 29 років, юрист:

– Не буду оригінальним, коли скажу, що в Україні складно заробити пристойну суму на середньостатистичній роботі. От я навчався в Києві, працював тут на держслужбі в міністерстві. І що? Отримував своїх 6 тис. грн, а за що жити?

В один момент вирішив, що треба щось змінювати. Записався на курси англійської мови. Пройшов співбесіду на круїзному лайнері. Там влаштувався офіціантом. На величезних лайнерах-готелях по півроку океанами катались. Працювали по 12 і більше годин, без вихідних. Платили добре – десь 2 тис. дол. на місяць. Але фізично було складно. Дівчата з України в подушку не раз плакали. Багато хто не витримував – відмовлявся від контракту. Особисто я відбув два плавання. На третє морально вже не зважився.

Після повернення в Україні навіть і не шукав роботу. За 200 дол. працювати не буду. Знайомий порекомендував влаштуватись на пилораму в невеличкому польському селі. Робота не пильна – місяць працюєш, місяць вдома. Все автоматизовано. Поляки допомагають, навчають.

Якщо не витрачати зайвих грошей, то 800 дол. зарплати привезеш. В Україні у мене сім’я, друзі. Хай там як, не уявляю свого життя деінде. А от працювати тут не бачу сенсу.

Марія, студентка, 22 роки:

– Сама я родом із маленького містечка на Львівщині. У нас тут кожен другий на заробітках. Мами моїх однокласниць, наприклад, десятиліттями по Італіях. Повертатись не збираються. Дехто з дітей переїхав до них. Але більшість все ж таки залишилась тут, в Україні. Батьки їм допомагають.

Минулого року вперше поїхала на «трускавки» до Польщі. Це у нас так називають збирання полуниці. Весь час працюєш зігнутим, під палючим сонцем. Платять небагато – десь 400-500 дол. Усе залежить від того, скільки кілограмів за день трускавок збереш.

Цього року їздила на два місяці до Чехії. Цибулю на заводі очищала від лушпиння. По 12 годин працювала. Від такої роботи нігті на руках позлазили. Але я не скаржусь. Гроші потрібні. Мама хвора, та й треба ж тут за щось жити. Чи переїхала б жити за кордон? Радше так. Роботи більше, ніж в Україні.

Іван, держслужбовець, 45 років:

– Сьогодні в Україні надзвичайно складно жити. І не лише у фінансовому сенсі. Морально складно. Всюди корупція, несправедливість. Це пригнічує, особливо молодих людей.

У мене більше ніж 20 років трудового стажу роботи у виконавчій службі. Від цих усіх їхніх реформ уже сил немає. Самі не знають, що вони реформують. Зарплати у держслужбовців малі.

Маю двох маленьких дітей. Тому й доводиться влітку замість відпустки на місяць їхати «на яблука». Йдеться про сезонну роботу в Чехії – збирати яблука на фермі. Робота офіційна. Все через посередника. Він – українець, заробив статки на тому, що нашим людям шукає роботу за кордоном. За контракт бере 150 доларів. І до нього – черги. Але так надійніше. У тебе є робоча віза, все офіційно.

Отож о 6 ранку в нас був підйом. Лізеш на дерево, до вечора збираєш. Чим більше корзин наповниш – тим більше отримаєш. Не раз із тих дерев люди падали. Сам бачив.

Цього року зі мною «на дереві» був хлопець, також з України. У пенсійному фонді, де він працював, відбулось масове скорочення. Його звільнили. В результаті опинився тут – зі мною на яблуні.

За місяць заробляли десь 800-1000 дол.

Світлана, переселенка з Донецька:

– У мене троє дітей. У 2014 році разом із сім’єю виїхала з Донецька. Там, а ще в Луганську та Криму в нас був бізнес. Жили у власному будинку, почувались прекрасно. Війна більшість забрала. Переїхали спершу до Львова. Намагались щось тут робити, але роки минали, а змін у країні не бачили. Як і не бачили перспектив для наших дітей. Наймолодша пішла в перший клас, старша донька – студентка. Довго думали, але вирішили все тут згортати і переїжджати на постійне місце проживання до Польщі.

Цього року поселились у невеличкому містечку. Купили дім. Чоловік налаштовує бізнес. Все по-новому. Розумію, що у дітей тут більше перспектив, ніж в Україні. Шкода, що у нашій державі ти почуваєшся зайвим і незахищеним. У Європі є відчуття стабільності та поваги з боку держави. Це важливо.

Романія Горбач