Телетайп: про голих патриціїв, собаче весілля та арабське телебачення

Чому порадую, а не опечалю? Ні, з головою все норм, під час свят не зловживав.

Тому нагадаю, що українська ментальність — штука глибоко ірраціональна, змагається в цьому з японською анімацією, скандинавською міфологією та українською ж медициною. У нас ніколи не відбуваються речі очевидні та нагальні, на кшталт очищення й оновлення влади. Натомість мають місце дивовижні та несподівані, як військове волонтерство за імпотенції держави.

Чим менше логічних аргументів, тим вищі наші шанси на перемогу. Слава Україні!

Але повернімося до подій.

У Неті прокотилося здивування тим, що влада в особі генпрокурора незадоволена увагою суспільства до гучних кримінальних розслідувань та інших резонансних процесів. Висловився в стилі «козли, які заважають нам жити»… Чи це хтось попередній говорив? Хоча, хто їх тепер відрізнить…

Здивовані не в курсі, що наша влада у відносинах із суспільством переходить до моралі рабовласників.

У патриціїв було заведено ходити при слугах голими й витворяти що заманеться: а чого соромитися, раби — не люди. Ось і наша влада вже перестала нас соромитися, робить і говорить, що забажає. Повне і демонстративне оголення.

Так, фінансист президента Порошенка відкрито ділиться переконанням, що населення існує для того, щоб платити податки, а не лізти у справи влади. Ну, так: вівці для вовни і шашлику, а не пастухів контролювати…

А згідно з пропагандистами Порошенка, корупція — це не ракова пухлина, а хребет української держави, без якого не можна. І ті, хто за намовою ФСБ посягають на корупцію — вороги України, а також пособники тиранії та особисто Путіна В. В.

Скинуто не лише маски, а й спіднє теж. І перед очами приголомшеного суспільства постає розгнуздана вакханалія мародерства, крисятництва, лицемірства. Оприлюднений «Аль-Джазірою» «секретний вирок» Краматорського суду щодо наймасштабнішої афери з грошима Януковича-Курченка тому приклад.

Оприлюднили – і що? Покотилася хвиля вдячних заяв, розслідувань і відставок наших правителів? Та їм пофіг! А наша справа — здавання м’яса-шерсті-ссубпродуктів.

Незгодних з овечим клеймом будуть екстрадувати, саджати або просто вбивати. Зрештою, запровадять воєнний стан, і всіх без церемоній вгамують — так печерські патриції між собою обнадіюються.

І на Захід наша влада перестає звертати увагу. Але з дзеркальної причини.

Там уже західні діячі з дедалі більшою відразою дивляться на скотство, що панує у нас, замість реформ і боротьби з корупцією — а тварини людей теж не соромляться. Численні кривляння наших правителів цивілізований світ бачить наскрізь, ставиться до них дедалі адекватніше. Що не означає, що вони власноруч полізуть розганяти наше собаче весілля.

Але трясти за шкірку, щоб отямити, будуть.

Задумайтеся, це з якого ж височенного бархана розгледіла Україну арабська телекомпанія?! Нехай «Бі-Бі-Сі» чи «Дойче Велле», ми в одній європейській плоскодонці, вони нами регулярно проходяться. А тут ми влипли в розслідування аж катарської «Аль-Джазіри», ніби їм сирійської корупції недостатньо!

У «Аль-Джазіри» не те що українського, навіть російського мовлення немає. То невже у телекомпанії в Україні є інформатори такого калібру, що здатні дістати чернетки судових документів, які згодом було засекречено? Адже це питання височенного рівня та величезних грошей.

І що, дуже розширить аудиторію катарських телевізійників розповідь про те, як оточення колишнього президента Віктора Януковича за допомогою оточення майбутнього президента Петра Порошенка вивело на офшори понад мільярд доларів, конвертувавши їх у держоблігації? А коли Порошенко прийшов до влади, то його оточення ці активи спочатку заморозило, потім спробувало їх викупити з дисконтом (так роблять, коли є можливість зняти арешт), а потім відрапортувало, що гроші повернуто до бюджету, хоча багато витратили на підтримку бізнесу, знов-таки, оточення Порошенка. А щоб сховати кінці, оточення Порошенка документи у справі просто укрило за грифом секретності.

Блін, що для арабського світу наші жалюгідні копійки та хто там знає президентів України?!

А ось у США все знають прегарно. І з Катаром у них активна взаємодія, якщо що. І агенти НАБУ, що майже прописалося в Штатах, якому Генпрокуратуру “зробити” життєво важливо, цілком здатні нишком дістати подібні документи та передати кому скажуть.

Що далі?

Наша влада обтруситься по-собачому і ще відвертіше продовжить возитися в багнюці — це з погляду витонченого Заходу.

Зі своєї купини наша «патриціанська» влада продовжить презирливо ігнорувати покірних рабів, яких вона громадянами ніколи не вважала. Інакше не дозволяла б собі настільки очевидно ігнорувати передвиборні обіцянки, наживатися на крові, реабілітувати «колишніх», знищувати добровольців і волонтерів, підживлювати корупцію замість її викорінення.

І чим більше умовностей буде відкинуто, тим ефективнішою видаватиметься наша влада. І тим ближче замаячить другий термін, а заодно і доля зірки-карлика, яка стрімко стискається в чорну діру, коли повністю вичерпуються її внутрішні ресурси.

А що ж ми — опозиційний політикум, громадянське суспільство і суспільство взагалі?

У те, що опозиційні сили створять незаплямованих лідерів, які домовляться про якнайшвидшу зміну влади нинішньої і справедливий розподіл майбутньої, я, звичайно, вірю. Так само, як і в те, що ПОП одного прекрасного ранку прозріє, покається у церкві УПЦ МП, роздасть неправедне багатство біднякам і завзято візьметься за вирішення найважливіших проблем України, починаючи з тої-таки УПЦ МП.

У те, що красномовному Міхеїлу Саакашвілі поодинці й без грошей вдасться підняти Україну на переможну боротьбу з керівним олігархатом, теж вірю. Хоча варіант із прозрілим ПОПом видається імовірнішим.

Тобто в недалекому майбутньому має скластися вкрай похмура ситуація: ненависна влада міцна, як ніколи, народ мовчить тихіше, ніж зазвичай, Захід втомився до слизької відрази. Така типова темінь перед світанком. І ось тут, у період повної безнадії, обов’язково трапиться не цілком незаслужене нами чудо, яке просто переверне ігрову дошку, розсипавши фігури й обнуливши шанси.

І все завирує, заграє новими фарбами та покотиться нестримно.

Перепрошую за певну святочність оповіді, але більше сподіватися ні на що. З минулими й прийдешніми!

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka