Активісти вимагають від ВР скасувати депутатську недоторканність, змінити виборче законодавство, зробивши партійні списки відкритими, а також створити окремий Антикорупційний суд.
Politeka запитала в експертів, чим зумовлені такі протестні настрої, яка ймовірність виконання озвучених вимог та чи відповідають вони суспільним очікуванням.
Андрій Єременко, засновник соціологічної служби Active group:
– Серед вимог мітингувальників немає жорстких речей. Треба було щось написати на прапорах, щоб вийти. От щось і написали. Тому й мітинг не чисельний.
Зняття недоторканності – завжди жирна тема. Вона класна з погляду піару. Тому й кочує від одного до іншого скликання Верховної Ради. Проте реально ніхто недоторканність не зніматиме. Для депутатів, а особливо опозиційних, недоторканність – це певна гарантія їхньої діяльності. Якби її зняли, низки нардепів уже не було б. Наприклад, є кілька персонажів, які вміють влаштовувати бійки. Це ж банальне хуліганство. От зірвали роботу Погоджувальної ради – це можна кваліфікувати як перешкоджання роботі органу влади. Тому депутати, які це робили, мають бути проти зняття недоторканності.
Щодо вимоги створення Антикорупційного суду. Вони практично дослівно повторюють те, що чуємо від президента. Він неодноразово говорив про необхідність його створення. До того ж на Порошенка у цьому питанні дуже тиснуть з усіх боків, передовсім із Заходу.Уже були відповідні законопроекти, які відправляли до Венеціанської комісії. Процес триває. Вимога просто показує, що тема актуальна, й усе.
Що ж до ухвалення нового виборчого закону – тут народ узагалі мало що розуміє.
Виходить так, що влада й опозиція говорять про одні й ті самі речі. На Погоджувальній раді вони сперечалися не про те, який законопроект включати в порядок денний, а лише про те, в якій послідовності їх розглядати.
Мітинг – це піар, вигідний абсолютно всім. Триває боротьба за рейтинги. Міхеїл Саакашвілі демонструє, яка погана влада, як він жорстко бореться з президентом. Юлії Тимошенко вигідно, бо вона знову заговорила про вибори. Протиставляє себе Порошенку. Олег Ляшко примудряється виставляти себе головним опозиціонером. Петру Олексійовичу це вигідно, бо показує, що він з усією країною: і з владою, і з опозицією.
Але відмінність у тому, що для президента зняття недоторканності по-справжньому потрібне, а парламенту треба про це поговорити, але, не дай Бог, не знімати. Враховуючи, що суди дуже залежать від президента, зняття недоторканності означає високі можливості з лобіювання президентських законопроектів. Хто виступатиме проти – можна буде подивитися, що має у декларації. Про всяк випадок одягнути браслет.
Петро Олещук, політолог:
– Вимоги на мітингу видаються радше приводом. Загалом, щодо них владі досить важко щось відповісти. Ні для кого не таємниця, що зняття недоторканності та новий Закон про вибори були у передвиборчих програмах «Народного фронту» і «Блоку Петра Порошенка». Антикорупційний суд – теж обіцянка президента.
Зараз влада й опозиція говорять про одні й ті самі речі, але роблять зовсім інше. Точніше не роблять. Усі ідеї досить популярні у суспільстві. Тому кожен намагається їх приватизувати, але коли доходить до реального виконання – все значно складніше.
Очевидно, що депутати не схильні позбавляти себе недоторканності. Це стосується й ухвалення нового Закону про вибори. Верховна Рада обрана за чинним законом, і депутатам-мажоритарникам не потрібна пропорційна система.
Якихось великих результатів цей мітинг не досягне. Президент вніс нову пропозицію щодо змін до Конституції зі зняття недоторканності. Частково, так би мовити, вимоги ніби задоволено, але подивимося, що буде далі. Із Законом про вибори вони тягнутимуть до останнього. Щодо Антикорупційного суду – питання теж досить складне.
Володимир Лановий, екс-міністр економіки:
– Говорити про мотиви протестувальників навряд чи зараз можна. А от завдання – більш зрозумілі. Адже вже лунають думки, що уряд та президент мають піти у відставку. З погляду боротьби із владою такий крок (протест) є доцільним. Люди зібрались на мітинг, де висувають свої претензії. Нинішня влада – це крива качка, яка погано ходить. Тому в часи війни її перебування біля керма держави є недоцільним.
Можна по-різному оцінювати вимоги мітингувальників. Переконаний, що ми побачили лише початок політичного процесу. Це не остаточні вимоги. За ними будуть інші, кінцева – відставка чинної влади.
У цьому контексті зміна виборчого законодавства є ключовим питанням. За чинним законом обрати демократичну представницьку владу неможливо. Вона буде куплена, спотворена, проплачена олігархами. Отримаємо продовження політики, яка довела країну до розрухи. Треба усунути грошові мішки від проведення та підрахунку голосів. Тоді не буде невідповідності складу парламенту очікуванням суспільства.
Що ж до Антикорупційного суду, то він – далеко не вся судова реформа. ЇЇ підмінили кадровими заходами, аби набрати «вірних» владі людей. Це не реформа. Вочевидь, протестувальники хочуть поставити парламент у відповідальну позицію. Як і щодо зняття недоторканності.
Поки що чітких політичних завдань громадяни не чують. Озвучене не торкається їхніх конкретних проблем. Тому і підтримки протестного руху всередині суспільства немає.
Валентин Гладких, експерт громадської організації «Слово і діло»:
– Конституція України гарантує право на мирні зібрання. Тому якщо хтось хоче продемонструвати свою позицію, то ніхто не повинен цього забороняти. Основне, аби, висловлюючи свої вимоги, особи поважали права інших.
Та й влада має відчувати, що в суспільстві є певна кількість тих, кому не подобаються її дії. Це нормальний демократичний баланс сил.
Щодо, власне, самих вимог протестувальників, то вони виглядають доволі штучними та надуманими. Адже є відповідні законопроекти, які зареєстровані у ВР та перебувають на розгляді. Це не першочергові завдання. Звісно, закон України про вибори треба змінювати. Але не погоджуюсь, що система з відкритими списками – це панацея. Завдання значно складніше.
Що ж до депутатської недоторканності, то не треба мірятись силою. Президент вніс на розгляд ВР відповідний законопроект про обмеження недоторканності народних депутатів та суддів. Насправді, в Україні недоторканність не зводиться винятково до конституційного статусу. Всі ці «шляхетні мажори» та члени їхніх сімей де-юре не є недоторканними, але де-факто мають такий статус. Тому проблема – в жалюгідному становищі правої та судової системи. В тому, зокрема, що прокуратура не хоче працювати належним чином.
Те саме стосується Антикорупційного суду. У нас такий низький рівень правосвідомості та довіри до судової гілки влади, що для багатьох діє принцип: справедливим є лише той суд, рішення якого збігається з моєю позицією. Якщо рішення не збігається, то це – поганий суд.
Є ще процедурні моменти.Якщо ти хочеш, аби твої законодавчі ініціативи знаходили підтримку у ВР, то ти повинен знаходити більшість у парламенті. Виникає питання про наявність-відсутність коаліції. Кумедно виглядає, коли маргінальні політичні сили беруть на себе, доволі зухвало, право говорити від імені всього суспільства та вимагати від більшості, щоб вона там за щось голосувала.
Тож питання – в чому ж мотиви всього цього? А мотиви – очевидні. Цікавить винятково спроба нагадати про себе, з метою подальшої самопопуляризації. На жаль, не демонструють якоїсь нової якості політики. Тому вся ця акція – черговий масовий перформанс, спрямований на задоволення політичних амбіцій окремих політичних «лідерів».
Найгірше, якщо за цими акціями стоять цинічні інтереси окремих фінансово-промислових груп, а ще гірше – геополітичних гравців. У такий спосіб, граючи на протестному настрої суспільства та політичних амбіціях окремих людей, намагаються створити певні зони турбулентності. Йдеться про політичні кризи, що істотно ускладнює керування державою.
А якщо ці події поглиблюватимуть політичну кризу, то немає нічого страшного в тому, аби піти на дострокові парламентські вибори, а в разі необхідності – й президентські. У такий спосіб дати можливість українському народові висловити своє бачення – кого він підтримує, а кого – ні.
