Донбас під прицілом: хто виграє в снайперській війні

На сьогодні війна на Донбасі перейшла в режим позиційної, в якій діють зовсім інші правила. Тепер основну роль відіграють диверсійні групи, снайпери і точність артилерії. Починаючи з весни 2015 року приблизно третину всіх втрат як бойовики, так і наші військовослужбовці зазнають від дій снайперів, озброєних новітніми гвинтівками й оснащених тепловізорами, закритим цифровим зв’язком та іншими сучасними «примочками». Однак так було не завжди.

На початку збройних зіткнень на Донбасі в складі ВСУ снайперів фактично не було. Точніше, така військово-облікова спеціальність існувала, були і штатні посади, але майже завжди було так, що за час строкової служби «снайпер» навіть гвинтівку ніколи не бачив. Армією ширився такий напіванекдот-напівправда, коли в одній із частин у снайпери записали призовника із зором -3.

Основним озброєнням армійських снайперів була ще радянська СВД – «Снайперська гвинтівка Драгунова» зразка 1963 року.

Хоча снайперська справа в Україні не померла. Її практикували в спецпідрозділах СБУ, МВС, полках спецпризначення ГУР – 8-му і 3-му. Тут на озброєнні були не лише старенькі СВД, а і невелика кількість гвинтівок західного зразка. У внутрішніх військах (після Революції Гідності перейменовано на Національну Гвардію України) – навіть напівавтоматичні «Форт-301» під патрон 7,62х51мм виробництва вінницького заводу «Форт».

Уже для звільнення Слов’янська в квітні-травні 2014 р. туди було перекинуто снайперські групи СБУ та Управління державної охорони, які почали активно знищувати прихильників «російської весни». Проте найбільш яскраво снайпери проявили себе під час першого штурму Донецького аеропорту 26 травня 2014 року.

Перекинуті вертольотами специ зі 140-го центру спецпризначення влаштували справжнє полювання на бойовиків. Як згадували ті, що вижили: «Тоді з парку, що ліворуч від нас, у наш бік насувалися відстрілюючись дві людини, по яких вели прицільний снайперський вогонь. Один із них підбіг до огорожі, що відгороджувала дорогу, і впав. По ньому конкретно бив снайпер. Йому наказали не ворушитися, завмерти і лежати. Запаливши димову шашку, один із бійців групи кинув її між бійцем і лінією вогню снайпера, щоб дати йому можливість вийти з-під обстрілу, що він і зробив. Другого бійця, який перебував у парку, розстріляв снайпер, ймовірно, він загинув. Ми бачили, як підкидало його тіло від потрапляння куль».

Приблизно під час облоги Слов’янська в лавах незаконних формувань з’явилися і перші снайпери. Мабуть, це були або специ, які відслужили в російській армії і добровольцями приїхали воювати на Донбас, або кадрові російські військові, яких було прикомандировано до бойовиків Стрєлкова.

Хай там як, але вже в травні 2014 року наші військові відзначали активність як мінімум двох-трьох снайперських пар, вважали, що вони винні в загибелі кількох десятків наших солдатів.

Так було 23 травня під час атаки на блокпост 95-ої аеромобільної бригади біля села Золотий Колодязь Добропільського району. Саме невідомий снайпер розстріляв захисників РВВС у Маріуполі 9 травня. 3 червня в Семенівці снайперською кулею убито й командира 1-го батальйону 95-ої аеромобільної бригади полковника (посмертно) Тараса Сеника (пізніше посмертно його удостоїли звання Герой України).

Тоді багато писали про використання з боку противника новітніх російських великокаліберних гвинтівок «Вихлоп», проте досі жодного реального факту їхнього застосування автору знайти не вдалося.

Досвід снайперської і контрснайперської війни наші військові були змушені отримувати з нуля і ціною своєї крові вчитися того, чого їх мали навчити задовго до початку війни.

Тому важко переоцінити внесок зарубіжних інструкторів, які з весни 2014 року стали з’являтися на території України. Насамперед це, звичайно, відставні грузинські військові, яких «найняли» зайнятися навчанням батальйонів територіальної оборони – насамперед «Дніпро-1» і «Донбас». Один із них – Іраклій Курасбедіані – підполковник грузинської армії в запасі. Він починав свою військову біографію рядовим бійцем і дослужився до посади начальника військової розвідки грузинської армії.

Проте справжньою легендою війни на Донбасі став швед Мікаель Скілт. Відставний військовий, він приїхав у розпал Майдану, пізніше записався в батальйон «Азов», де став чинним інструктором із снайперської війни.

В одному зі своїх інтерв’ю він розповідав, що свого першого ворога він убив під час штурму Маріуполя в червні 2014 року: «Я зайняв снайперську позицію, прикривав своїх хлопців. Тут побачив бійця противника з автоматом у вікні багатоповерхівки. Прицілився, вистрілив. Зафіксував потрапляння. Силует зник із віконного прорізу, ніби впав. Коли наша штурмова група увійшла в цю квартиру, то тіла там не було. Була кров, відстріляні гільзи. Бойовика ми знайшли на задньому дворі, він був тяжко поранений у груди, якось зміг спуститися і намагався втекти, та у дворі цього ж будинку помер від поранення».

Зірку Героя України отримав також командир роти снайперів 79-ої миколаївської десантної бригади Валерій Чибінєєв.

Наприкінці 2014 року починається новий етап снайперської війни на Донбасі – військам масово почали постачати американські 12,7-мм снайперські гвинтівки Barrett M82. Такі гвинтівки з’явилися в Україні ще в 2010 році, однак це були штучні зразки для озброєння спецпідрозділів СБУ.

Нові гвинтівки з прицільною дальністю стрільби 1800 метрів дуже змінили підходи противника до ведення бойових дій. Особливо після того, як було організовано спеціальні курси снайперів і на фронті масово з’явилися снайпери – причому не лише у частинах спецпризначення, а 1 просто в стройових частинах.

У відповідь росіяни стали постачати гвинтівки ORSIS T-5000 із дальністю стрільби до 1650 метрів. Саме з такою гвинтівкою позує на численних пропагандистських відео сербський снайпер в «армії ДНР» Деян Берич. Ця вельми розкручена на російських ресурсах особа стверджує, що на Донбасі йому часто довелося стикатися з «польськими та американськими снайперами». А його розповіді про «український підрозділ ІДІЛ» узагалі за межею реальності.

Однак навіть він у своїх останніх інтерв’ю був змушений визнати, що за час війни українські снайпери дуже виросли як у майстерності, так і в технічних можливостях: «Після появи на українському боці хороших тепловізорів уже не можна залягати на кілька годин, як раніше, й облаштувати надійну позицію, незважаючи на камуфляж».

Також Росія постачає модернізовану снайперську гвинтівку Драгунова (її дуже просто відрізнити за новим пластиковим прикладом і ложе – на радянському зразку вони дерев’яні), 12,7-мм кулемет АСВК (взято на озброєння армії РФ у 2004 р.).

Окремо варто сказати про волонтерські ініціативи. Майже відразу в декількох підрозділах (зокрема в 3-му і 8-му полку ССО та у морпіхів) з’явилися серйозні волонтери (а згодом і цілі організації – «Комбат UA», «Крила Фенікса», «Повертайся живим» і «Народний фронт»), які доклали руку до формування та озброєння повноцінних снайперських груп. На зібрані гроші волонтери купують снайперські гвинтівки (мисливські продаються в магазинах) і передають їх у військові частини конкретним снайперам. Так, у військах є H-S Precision Pro-Series 2000 HTR і LTR калібру 338 Lapua Mag, Blaser R 93 калібру 22 Long Rifle, Savage 338 калібру (як мінімум 18 штук у 3-му полку ССО) і багато інших.

Цікавим напрямком «волонтерської думки» є модернізація гвинтівок Мосіна, які й понині залишаються одними з найбільш затребуваних на фронті. На низ ставлять приціли Vortex, нові ложі, фінські 7-секційні глушники, сошки.

Саме на основі гвинтівки Мосіна «Укроборонпром» запропонував для армії власний варіант ВМ2 МП УТОС. Але про неї нічого не чутно з минулого року, тож імовірно, що військові навіть не розглядали варіант її взяття на озброєння.

Є волонтери і в іншої сторони. У бойовиків незаконних збройних формувань помічено, наприклад, мисливські гвинтівки Labaev DXL-4 «Севастополь» калібру 408 Chetac, вартість яких становить від $30 тисяч.

Можна говорити про те, що снайперська війна на Донбасі лише набирає обертів, але вже очевидно, що системний підхід до формування снайперів як класу в ЗСУ та інших силових структурах перемагає, і чаша терезів у цій тихій війні поступово схиляється в наш бік.

Михайло Жирохов, військовий експерт