Ера нових арабів: молодоаравійці приходять до влади

Інерційний механізм благоденства завдяки нафті та газу дедалі частіше став давати збої. Повною мірою це проявилося після рекордного падіння цін на нафту, а слідом за нею і на газ. Стало очевидно, що якщо не реагувати на проблеми, то дуже скоро почнеться черговий раунд арабської весни, але вже на Аравійському півострові. Сценарій був би ще важчим через протистояння з Іраном, Катаром і Туреччиною.

Зміни в королівській родині

Якщо король Саудівської Аравії Сальман ібн Абдул-Азіз покидає  свою країну, то керувати залишається принц Мухаммад бен Сальман. Його в державних засобах масової інформації називають заступником Зберігача Двох святинь.

Це нова, спеціально для нього запроваджена посада. До цього нічого подібного в державній структурі саудівського королівства не було. До речі, попередній його титул «спадкоємець спадкоємця престолу» теж новий для Саудівської Аравії. Усе це свідчить про те, що принц Сальман — майбутній король. І цей інфант не сидить склавши руки в очікуванні майбутньої коронації, а дедалі частіше бере на себе відповідальність за справи в країні.

Іще кілька років тому в Саудівській Аравії правили люди поважного віку. Проте король Абдалла ібн Абдель-Азіз (1924-2015) став висувати на провідні позиції нових людей, яких умовно можна назвати молодоаравійцями. Цей термін вигадали за аналогією з молодотурками – політичною течією в Османській імперії, яка наприкінці XIX століття намагалася провести конституційні та ліберальні реформи.

Так звані молодоаравійці не обов’язково є вихідцями з Саудівської Аравії. Аналогічні групи є і в інших державах на берегах Перської затоки.

Поряд із саудівським принцом Мухаммадом бен Сальманом до них  можна віднести наслідного принца Абу-Дабі Мухаммеда бен Заїда Аль Нахайяна. Донедавна сюди відносили й еміра Катару Таміма бен Хамада Аль Тані. Однак зовнішньополітичний поворот у бік Ірану та Туреччини, що викликав катарську кризу, виключив його з цієї групи. Принаймні, на певний час, адже, незважаючи на зовнішньополітичні проблеми, в Катарі тривають реформи у внутрішній політиці, країна наближається до статусу передової ліберальної держави.

За названими лідерами стоять інші політики. Серед них – посол ОАЕ в США Юсуф аль-Утайб, державний міністр Саудівської Аравії з питань Перської затоки Тамер аль-Сабхан. До речі, він нещодавно побував у столиці Іракського (Південного) Курдистану Ербілі, де зустрічався з лідером курдів Масудом Барзані. Хоча на той момент офіційні особи Саудівської Аравії однозначно не висловлювалися з приводу референдуму в Південному Курдистані про незалежність, сам факт відвідування Ербіля означає підтримку дій курдського керівництва. Це теж новий елемент зовнішньої політики Саудівської Аравії, яка вкрай обережно, якщо не вороже ставилася до будь-яких варіантів сецесії в арабських країнах.

Між великими державами

Авторитетний американський тижневик Bloomberg Businessweek у квітні 2016 року присвятив цілий номер принцу Мухаммаду бен Сальману. Там само було викладено політичну програму молодоаравійців «Саудівське бачення — 2030».

Вироблення цього курсу – результат компромісу керівних еліт у монархіях Перської затоки і передовсім в Саудівській Аравії. Ще нещодавно внутрішня політика і державна система були консервативними, перебували в стані застою. Їх ідеологічно засновано на ісламському фундаменталізмі, що стало живильним середовищем для зростання екстремізму.

Склалася парадоксальна ситуація. Саудівська Аравія та інші монархії купували новітню зброю в США, туди ж постачали значні обсяги нафти, звідти надходило найсучасніше технологічне обладнання та технології, зокрема для розвідки і видобутку нафти. У зовнішній політиці зазвичай підтримували американські ініціативи, але терористи дедалі частіше атакували саме американські об’єкти і вбивали громадян США.

Після терактів у Нью-Йорку у вересні 2001 року ситуація повільно, але неухильно почала змінюватися. Обсяги продажу зброї зростали, але кожну операцію супроводжували велика кількість умов та обмежень. Вашингтон посилив тиск на Ер-Ріад щодо підтримки тероризму.

Джин фундаменталізму отримав підтримку з іншого берега Перської затоки. Після ісламської революції в Ірані, тамтешня влада також стала на шлях підтримки терористів і фундаменталістів. Це стривожило монархії, і вони почали відступати від консервативних засад.

Саудівська Аравія поступово скасовувала найодіозніші обмеження. Нещодавно жінкам дозволили отримувати відповідну кваліфікацію та обіймати посади диспетчера авіасполучень. Перед цим скасували практично всі заборони на отримання жінками освіти, зокрема вищої. З’явилося і революційне нововведення: жінкам дозволили самостійно, без супроводу чоловіка виїжджати з дому і керувати автомобілем. Для нас це може видаватися смішним, проте для Саудівської Аравії це безпрецедентні кроки. Зараз там просувають концепцію помірного ісламу — «золотої середини» (васатийя).

На початку вересня 2017 року в Саудівській Аравії заарештували відомих ваххабітських проповідників Сальманаль-Ода і Аїда аль-Карні. Офіційно причини арешту не пояснили, але місцеві аналітики відзначають, що вони закликали молодь брати участь у джихаді в Сирії. До того ж вони були проти надання жінкам рівних прав із чоловіками. Одночасно істотно обмежено права поліції моралі — «Комітету із заохочення цнотливості та утримання від пороку» – його членів позбавлено права затримувати порушників шаріатських норм.

У Міністерстві оборони Саудівської Аравії (міністром оборони є принц Мухаммад бен Сальман) створено Центр ідеологічної війни. На його сайтах публікують матеріали, спрямовані проти так званого політичного ісламу.

В ідеології роблять ставку на арабізм. Відомий націоналіст Іззат ад-Дурі у квітні 2016 року в ефірі телеканалу Al Arabiya виступив із пропозицією до арабських держав об’єднатися навколо Саудівської Аравії проти Ірану.

Давнє протистояння з ним вийшло на перше місце. Це виражається не лише в поганих двосторонніх і багатосторонніх відносинах, а також у веденні proxy wars — посередницьких воєн у Сирії, Іраку та Афганістані. Крім того, Саудівська Аравія вплуталася у конфлікт в Ємені, де її армія бореться проти сепаратистів, підтримуваних Іраном.

Проте в якийсь момент у Ер-Ріаді та столицях монархій зрозуміли, що однобічна орієнтація на США та ЄС не повністю відповідає власним інтересам, зокрема в протистоянні з Іраном.

Окрім того, завдяки економічному зростанню в Китаї та інших тиграх Південно-Східної Азії збільшилося значення азіатського ринку для постачання аравійської нафти та газу. Також зросла дипломатична вага Китаю та його вплив на міжнародну обстановку.

Є ще один фактор: Пекін зіткнувся з ісламським тероризмом у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі. Це зблизило Саудівську Аравію та Китай. Із зростанням постачання нафти поглибилися дипломатичні контакти. Це також знайшло відбиток у політичній програмі «Саудівське бачення — 2030».

Ворог мого ворога

Афоризм «ворог мого ворога — мій друг» для саудівського керівництва тепер має характер політичної доктрини. Сенатор від Республіканської партії США Ліндсі Грем, який у складі делегації зустрічався з принцом Сальманом, помітив, що той майже годину міркував про спільних ворогів і стверджував, що Іран та Ісламська держава є спільними ворогами Саудівської Аравії та Ізраїлю.

З’явилися непідтверджені повідомлення, що на початку вересня принц Мухаммад бен Сальман разом з армійськими офіцерами та співробітниками спецслужб таємно відвідав Ізраїль. Річ навіть не в достовірності таких повідомлень. По-перше, незвично, що вони взагалі з’явилися. Подібне ще нещодавно годі було й уявити. По-друге, як Тель-Авів, так і Ер-Ріяд мають практично єдину позицію щодо Хезболли та інших шиїтських міліцій у Сирії та Іраку.

Із другого боку, молодоаравійці вибудовують союз із шиїтами-арабами проти шиїтського Ірану. Це дуже важливо, оскільки в головній нафтоносній Східній провінції королівства більшість якраз становлять шиїти.

Аналогічні кроки роблять і в Іраку. Тут налагоджено контакти, ймовірно, в липні-серпні поточного року пройшли переговори з іракським шиїтським лідером Муктадою ас-Садром. Останній виступає проти іранського впливу в Іраку.

Далі цей зв’язок тягнеться до Лівану, до прем’єр-міністра Саада Харірі. У нього родинні стосунки з низкою сімей з еліти Саудівської Аравії та дуже складні відносини з Хезболлою.

Саудівська Аравія прихильна до можливої нової держави курдів у Іраку. Інтерес очевидний — він теж антиіранський. Там уже відбувалися напади на іранських військових і поліцейських у північно-східній частині країни. Курдська держава навіть самим фактом свого існування, безсумнівно, вплине на курдів у Ірані, що збільшить напругу в державі. Ер-Ріяду це лише на користь.

Прихід молодоаравійців принципово змінює розстановку сил на Близькому і Середньому Сході. В арабському світі росте розуміння того, що протистояння з Іраном, а через нього з Туреччиною та, тимчасово, з Катаром вимагає концентрації та об’єднання. Звичайно, зараз таким центром може стати лише Саудівська Аравія, яка ступила на шлях реформ. Другим центром міг би стати Єгипет, але поки ця країна не в тому економічному і політичному стані.

Процес, розпочатий молодоаравійцями, не швидкий, але він означає, що арабський, а з ним і мусульманський світ поклав початок смузі принципових змін.

Юрій Райхель