Телетайп: забіг хом’яків під куполом та анонси майбутніх потрясінь

Ті з депутатів, хто ще зберіг інтерес до законотворчості, з огидою, як гнилу цибулю в овочесховищі, перебирають тисячі (!) поправок до законопроекту про судову реформу і, що особливо прекрасно, провалюють їх одну за одною. І одразу ж, виходячи до преси в кулуари, закочують очі в обуренні від регламенту, який змушує їх виконувати таку нудну процедуру щодня.

Хлопці, якщо ви там у владній більшості чітко змовилися прокатувати всі поправки від опозиції, то наберіться сміливості та разово поміняйте процедуру, щоб наш законодавчий орган хоча б не скидався на зіпсований тролейбусний компостер.

Не мають п’ять тисяч поправок до законопроекту, зокрема безліч дуже потрібних і своєчасних, виносити на розгляд усього депутатського корпусу — це демонстративна профанація. Яка лише зміцнюється видовищем напівпорожньої зали, в якій переважає опозиція, що безнадійно намагається достукатися в бетонну стінку більшості.

Також не повинні складні для неспеців законопроекти, що запускають освітню, судову, медичну та інші нагальні реформи, розглядати в режимі штурмівщини, з очевидною надією, що від нон-стопу втомляться і депутати, і преса, а владній більшості, зрештою, вдасться скопом і без обговорення пропхати все, що вони для себе, улюблених, понаписували.

Саме для того, щоб уникнути подібних махінацій, існує розгляд законопроектів у комітетах, де кількість неузгодженостей зводять до розумного мінімуму. Або ж законопроект просто відхиляють.

Але не з нашим щастям. Ну, або не при цій владі. Причому наші щастя та влада пов’язані обернено пропорційно.

А тимчасом під ВР зібралося близько 3-х тисяч протестантів у білих халатах, нібито незгодних із реформою охорони здоров’я, запропонованою Кабміном. Точніше, з нею не згодні кілька впливових профільних депутатів. А ще точніше, ці депутати, які не згодні з тим, що міністр Уляна Супрун намагається запускати свою медреформу, не надто дослухаючись до порад і заперечень.

Але як саме в усі ці типові владні чвари вписуються медичні профспілки, яки формально вивели людей на мітинг протесту — загадка, складніша за питання, в якому саме людському органі міститься душа?! Гусари, мовчати!

Розумієте, в чому заковика. Суспільство, тобто нас із вами, не цікавить збір колосків-поправок за скаженим законотворчим комбайном, хай їх буде хоч п’ять тисяч, хоч двадцять п’ять. Нас цікавить справедливе правосуддя, коли суди судитимуть не собі в кишеню або за вказівкою начальства, а за законом, що базується на правах та свободах громадян. Але це може відбутися лише в тому разі, якщо судді стануть залежними від закону, тобто їх зможе дістати правоохоронна система, а також залежними від громадян, які їм довіряють виконувати правосуддя. Причому до того, як озвірілі від несправедливості громадяни візьмуться за зброю і влаштують самосуд суддям.

А нам під вивіскою судової реформи у вигляді стогу поправок втюхують прямо протилежне: підвищення залежності судів від влади.

Із медичною реформою ті самі помідори, лишень вид збоку.

Підхід Кабінету міністрів нагадує водяне перемир’я з «Книги джунглів». Коли води, тобто бюджетних коштів, катастрофічно не вистачає, потрібно оголосити якісь правила, на кшталт не жерти один одного біля водопою, і тоді всім стане добре.

І у випадку, коли територіальна громада змогла обрати собі в керівництво осмислених і безкорисливих людей, а ці керівники знайшли осмислених і безкорисливих менеджерів у сфері охорони здоров’я – вони разом зможуть розумно розподілити кошти, які виділяють із Києва. І тоді первинну медичну допомогу надаватимуть на задовільному рівні, а сімейні лікарі, які мають достатню кваліфікацію, будуть завантаженими роботою і зможуть отримувати втричі більше, ніж зараз.

А якщо громада обере нечистоплотних або недолугих керівників? Ось тоді буде ще гірше, ніж зараз: гроші, які виділяють із бюджету на охорону здоров’я, крастимуть, а хворі — страждатимуть і вмиратимуть без жодної допомоги.

Але на мітингу медпрацівників про це не говорили.

Як не говорили і про реформу банківської сфери на тривалому хронічному мітингу імені Вадима Рабіновича під Національним банком. Тут, з одного боку, все зрозуміло. З другого — незрозуміло нічого.

Зрозуміло, що постійно тримати таку публіку під Нацбанком – дороге задоволення. Але незрозуміло, навіщо це Рабіновичу — дуже практичному персонажу — треба. Звичайно, ошукані вкладники — публіка чуйна. Але в електоральному сенсі їх занадто мало, щоб робити на них ставку. Тупий дерибан виділеного на акцію бабла навіть не розглядаю. Але тоді — нафіга?!

Певну відповідь на ключові питання реформаторства дає чи то мітинг, чи то брифінг Міхеїла Саакашвілі, що відбувся біля Адміністрації президента, тимчасово залишеної Петром Порошенком. Чи цей був трейлер майбутньої повнометражної події?

Саакашвілі поскаржився народу, що сусідська коза нахабно жере капусту на його горо… ні, це не те… а, що чиновники нахабно не видають документів, без яких не можна оскаржити в суді позбавлення громадянства. Спочатку звично іскрометний спіч нинішнього володаря дум і надій скидався на побутову скаргу сусідів, що посварилися. Але потім віз розкотився під гору.

І Міхеїл Ніколозович пообіцяв 17 жовтня зібрати під АП справжній стотисячний  мітинг і змусити владу ухвалити справді потрібні суспільству закони — про нові виборчі правила, про антикорупційний суд, про імпічмент президента та інші. Ось це буде справжня реформа.

Проте як фахівець зауважу, що для нагинання цієї влади, що зарвалася, разового стотисячника буде замало. Необхідні синхронні мітинги в двадцяти найбільших містах України та в столиці не менше ніж двісті тисяч, розосереджених у різних точках «урядового трикутника» на Печерську. Усе це з прямою трансляцією і телевізійною перекличкою на одному з телеканалів.

Ось тоді влада взагалі та ПОП зокрема здригнуться і різко перейдуть до конструктивного діалогу з представниками народу. Утім, і це ми вже проходили.

У всякому разі, щось у нас та й буде: або початок імітаційних реформ, якими влада має намір звітувати перед Заходом, або старт справжньої сутички нинішнього політикуму, що вже пережив свій час.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka