Телетайп: злам суспільної свідомості чи шакаляче виття?

І всі радіють, і небо закривають хмари підкинутих чепців.

На жаль, правильні слова століттями звучать у храмах. І що, вони зупинили війни, насильство, несправедливість? Бо сказано: «за плодами їхніми пізнаєте їх».

З усією серйозністю заявляю: якщо саме зараз наша влада почне активні зусилля у відомому напрямку, то протитанкові ракети, контрбатарейні радари з функцією коригування вогню і ще низка озброєнь, що істотно підсилюють бойову потужність ЗСУ, ми зможемо отримати. Через певні непрямі схеми, але зможемо.

Питання: чи будуть ці зусилля, що поєднуються з готовністю виконувати багаторазово задеклароване припинення корупції, передовсім в оборонному секторі та верхньому ешелоні влади?

Інакше летальне озброєння отримає вже інша українська влада, не очолювана ПОПом.

У чому місія Волкера зараз? Він звіряє свій пісочний годинник. Тобто порівнює своє, сформоване на основі різних аналітичних записок, уявлення про події в Україні з безпосереднім враженням від спілкування з нашими офіційними і не дуже особами. І далі він почне діяти в рамках тієї моделі, яка у нього зараз вимальовується. Щось підтримувати, десь обсмикувати. Але робити все одно доведеться нам самим. «Сама, сама, сама»…

До речі, натяки, що зазвучали в пресі, мовляв, Україна — теж супердержава, оскільки втручалася у вибори в США — з тієї самої серії зовнішнього управління Україною. Нічого з цих розслідувань реального не вийде. Просто з’явиться ще один гачок, яким триматимуть у покорі владу України.

А тимчасом у країні відбувається що завгодно, але не мобілізація здорових сил суспільства.

Бандити розстрілюють АТОвців, які чомусь вирішили грати за бандитськими правилами.

Патріоти ведуть війну на знищення в пошуках єдиної мови для полінаціональної України.

Лідери опозиції готові задушити один одного за право дістатися до горла влади.

Просунуті ІТ-шники відчайдушно мочать конкурентів, вигадуючи частку ринку.

І лише у ворогів України, які тупо діють за командою Кремля, все організовано і планомірно.

Як відомо, в суспільних процесах порядок завжди б’є натхненні, але разові пориви. Що й говорити, якщо і натхнення негусто — все приватизували за відкат?

До речі, щодо ІТ-шників — це не метафорична фігура мови. Це один із жахливих наслідків нещодавньої комп’ютерної атаки.

Усі, хто стикається з податковою звітністю, знають, що одним з об’єктів кібератаки з боку недоімперії стала поширена програма бухгалтерського обліку  M.E.Doc. Власне, популярність в Україні й зумовила її потрапляння під приціл російських хакерів у погонах. А за наявності таких божевільних ресурсів, як у недоімперії, зламати можна все — хоч файли Пентагону, хоч листування Демократичної партії США, хоч домашні фото голлівудської зірки.

Але ж комп’ютерники — вони ж усі брати, якщо не за кров’ю, то за штучним розумом! Начебто українські ІТ-шники мають підтримати колег, допомогти впоратися з наслідками кібератаки.

І низка великих вітчизняних розробників так і зробили — запропонували допомогу авторам M.E.Doc. Але знайшлися і натуральні шакали, які завили: «Акела промахнувся, зграї потрібен інший ватажок!»

Тобто окремі скривджені життям розробники бухгалтерських програм (поки не конкретизую — раптом одумаються!) вирішили скористатися моментом і втопити конкурентів. І вивалили на  M.E.Doc сміття більше, ніж вивезли зі Львова. Не гребуючи пересмикуванням фактів, вигадуванням фейків, використанням страшилок та іншого арсеналу несумлінної конкуренції та чорного піару.

Сенс цієї метушні — переконати всіх причетних, насамперед користувачів M.E.Doc, що програму нібито поховали, треба терміново перебігати на іншу. Ну точно підлий Табакі з «Книги джунглів».

Чим скінчилося у Р. Кіплінга — пам’ятають усі.

Але головне не в цьому. Головне, що Україні терміново необхідна окрема захищена ІТ-система, до якої буде включено всі міністерства, відомства, підприємства, що мають стосунок до силового або оборонного блоку. А також об’єкти критичної інфраструктури — енергостанції, структури ЖКГ, банки та інше. І в цій системі має працювати надійне українське програмне забезпечення — електронний документообіг, бухоблік і кадри, офісні програми.

Зрозуміло, на це повинні виділити відповідні бюджетні кошти. Але вирішити завдання на необхідному рівні та в стислі терміни, відведені війною, можна лише у тісній довірчій взаємодії найкращих ІТ-розробників із держсектора і бізнесу.

Тобто місця і заробітків вистачить усім гідним. Але точно нічого не вийде, якщо специ, замість боротьби із зовнішнім агресором, почнуть шакалити і воювати між собою за ринок, що вже трансформується.

Вирішивши це нагальне, але амбітне завдання зі створення захищеної української ІТ-хмари, ми зможемо вибудувати елементи цифрової демократії і перескочити нарешті у ХХІ століття. Хоча нинішні керівники міністерств і відомств не дуже цього хочуть.

Поділюся майже анекдотом із життя. Днями переповіли розмову з головбухом великого відомства, працівником зі стажем і досвідом. Там встановлювали простеньку програму бухобліку. Ну, і розробники запропонували з невеликою доплатою поставити замість простої проги сучасну ERP-систему управління виробництвом.

Головбух навідріз відмовився. Пояснивши, що в такому разі всі фінанси відомства будуть як на долоні. І будь-яка перевірка відразу побачить, що, куди і скільки. І взагалі, його бухгалтерська служба стане практично непотрібною. І навіщо, мовляв, мені ця біда на старість?

Для побудови України, в якій хочеться жити, треба, щоб такі підходи, сам подібний стиль мислення канули в Лету. Не лише у високопоставлених чиновників — у більшості активних громадян України, інші впишуться в тренд. Ось це і називається «руйнуванням суспільної свідомості».

Таке спостерігалося перших тижнів після перемоги Революції Гідності — люди самоорганізовувалися, брали на себе охорону громадського порядку. Та що там, навіть на дорогах водії прагнули поводитись чемно, по-європейськи. Другий приклад — початок волонтерського руху на підтримку армії.

Нам необхідно цей крихкий, але дуже потрібний стан відродити, не дати йому знову зійти нанівець.

Саме готовність очолити цей самий суспільний злам — основний критерій профпридатності будь-якого загальнонаціонального лідера або особи, яка на це місце претендує. Ось винятково з цієї позиції в стратегічному сенсі й варто розглядати/оцінювати і особистостей, і політичні партії, і громадські рухи.

Другий критерій — наявність незаплямованої команди, здатної цій готовності до зламу свідомості надати ефективні менеджерські форми та рішення.

Тож вивчаємо, думаємо, готуємося. Здатність розбиратися в лідерах і партіях нам усім в осяжному майбутньому стане в нагоді.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka