Китайська морська експансія: як Піднебесна розширює свої горизонти
Пролягання кордону між Індією та Китаєм визначається угодою 1890 року між Британською Індією і китайською цінською династією. Після збройного конфлікту між Китаєм та Індією в 1962 році й кількох напружених моментів обидві сторони домовилися про дотримання статус-кво.
Один пояс, один шлях: Китайська імперія на трильйон доларівАле з Бутаном є проблеми. У нього немає дипломатичних відносин із Пекіном, гарант його незалежності – Індія, яка здійснює і його військовий захист. Ось і виходить, що формально прикордонна суперечка виникла між Китаєм і Бутаном, але фактично – між Пекіном і Делі.
Суперечка точиться за прохід Дока Ла — практично єдину дорогу з індійського штату Сіккім до Тибету, якою паломники йдуть до тибетських монастирів. Гострий конфлікт виник у червні цього року, тепер на дорозі сконцентровані сотні індійських і китайських військовослужбовців. Китайські військові інженери почали будівництво дороги поблизу індійського кордону – саме на території, за яку сперечаються Бутан і Китай.
Ситуація схожа на те, що відбувається в Україні. Конфлікт між Пекіном і Тхімпху (столиця Бутану) врегулювати складно – між країнами немає дипломатичних відносин. Індія формально не є учасником конфлікту, але вона стоїть за Бутаном і без неї не можна вирішити проблему.
Напруга в Гімалаях – ще одна ланка в ланцюзі конфліктів навколо Китаю. Вона простягається від Південно-Китайського моря і Тайваню до проблем із В’єтнамом, Філіппінами, Японією і тією ж Індією.
Китайський флот виходить в океан
Маленька держава Джібуті на березі Аденської затоки Аравійського моря Індійського океану давно привертає увагу своїм вигідним географічним положенням. Не випадково там є військово-морські бази кількох провідних держав. До них долучився і Китай.
Африканська авантюра Росії: навіщо Путіну військова база у ДжібутіЯк повідомляє агентство Сіньхуа, кілька китайських кораблів із військовими на борту вирушили до Джібуті. Офіційно там вони займатимуться будівництвом логістичного центру. Проте в повідомленні китайського агентства фігурує термін «база». Схоже, що саме її спорудженням і займатимуться.
Розміщення бази в Джібуті означає кардинальний поворот у китайській зовнішній політиці. З часів Мао Цзедуна і Ден Сяопіна в Пекіні завжди підкреслювали принципову відмову від створення своїх військових баз за кордоном. На цій підставі китайські керівники з пропагандистською метою емоційно таврували кремлівських керівників, ставлячи їх в один ряд із американськими імперіалістами.
Після відходу великого керманича пропагандистська напруга дещо зменшилася, але відмова від зарубіжних баз залишалася наріжним каменем китайської зовнішньої політики. Нове покоління китайських керівників від цього відмовляється. Це стало особливо помітно в 2012 році, коли Сі Цзіньпін став головою КНР.
«Ми повинні захищати китайські інтереси на морях далеко від нашої країни», – пояснив необхідність китайської бази в Джібуті генерал і професор Цзінь Інань.
Експерт Чжоу Ченьмін зазначає, що спочатку базу в Джібуті використовуватимуть для відпочинку моряків, заправки кораблів пальним, постачання води та інших припасів. Потім там відкриють верфі для серйозного ремонту кораблів і побудують аеродром для військових літаків.
Китайська економіка дедалі більше орієнтується на експорт, хоча керівництво країни розуміє небезпеку переваги зовнішнього ринку на шкоду внутрішньому. Однак переорієнтація на територію країни проходить складно і не дає очікуваного ефекту. Відповідно, ростуть китайські інвестиції за кордоном. Із 2002 по 2016 рік вони збільшилися з $2,7 млрд до $170 млрд, тобто майже в 63 рази. Значна їхня частина припадає на Африку йінші ризиковані регіони.
Але під час громадянської війни в Лівії китайські робітники та інженери стали її жертвами, а інвестиції пропали. У Піднебесній не хочуть повторювати помилку, тому Китай розширює свою участь у миротворчих операціях ООН.
Майже 2 тисячі китайських військових носять блакитні каски — більше, ніж будь-яка інша країна – постійний член Ради Безпеки. Лише в Південному Судані 750 китайських миротворців. Окрім того, контингенти є в Демократичній Республіці Конго та Ліберії.
Загін китайських військових кораблів відправився в далекий похід до Балтійського моря. Наприкінці липня там пройдуть китайсько-російські військово-морські навчання «Морська взаємодія 2017». Як повідомляє агентство Сіньхуа, «головна тема навчань цього року — спільні рятувальні операції і спільне гарантування безпеки економічної діяльності на морі». Крім того, відпрацьовуватимуть «посилення здібностей військових флотів двох країн протистояти загрозам безпеці на морі та підвищення рівня організації і командування спільними діями бойових кораблів двох країн».
Поки що цей загін китайських кораблів виконує навчально-бойові завдання в Середземному морі. В Червоному й Аравійському морях китайські кораблі присутні на постійній основі. Як офіційно заявлено, для боротьби з піратами.
У другій половині вересня російсько-китайські вчення перенесуть до Японського й Охотського морів. Певний час тому міністри оборони Росії і Китаю Сергій Шойгу і Чан Ваньцюань підписали угоду про співпрацю в сфері оборони. Там значилися спільні навчання у різних регіонах світу.
Індія не відстає, а Європа робить висновки
Активність Китаю на морях, а також загострення ситуації в Гімалаях викликають цілком обґрунтоване насторожене ставлення Індії. Нинішній індійський уряд змінив традиційний курс дистанціювання від США.
Кінець битви за Мосул: що чекає постіділівський ІракЗустрічі індійського прем’єр-міністра Нарендри Моді з американським президентом Трампом чітко визначили курс на зближення Делі та Вашингтона, зокрема у військовій сфері.
Із 2003 року військово-морські сили Індії та США проводять навчання в Бенгальській затоці. У 2007 році до них долучилася Японія. Цього року три країни проводять тристоронні маневри «Малабар» – наймасштабніші за останній час. До східного узбережжя Індії підійшли три авіаносці.
Одне з завдань навчань — моніторинг руху суден через Малаккську протоку, що з’єднує Індійський і Тихий океани. За рік через протоку проходить близько 50 тис. суден і здійснюється чверть морських перевезень нафти – близько 11 млн барелів на день. Звідси зрозуміла чутливість Китаю до маневрів «Малабар» і значна кількість китайських військових кораблів у Індійському океані.
Пекін показує своє невдоволення військовим співробітництвом Індії, США та Японії.
Поворот Індії в бік США викликає невдоволення і Москви. Не в останню чергу тому, що Росія не хоче втрачати традиційного покупця російського озброєння. Останнім часом російські фірми стали постійно програвати тендери на постачання зброї своїм американським і європейським конкурентам.
Кремлю доводиться обирати, і, схоже, там схиляються до Китаю і його союзника Пакистану. Природно, що це не може не помічати індійське керівництво, і воно робить належні висновки.
У Європі також не в захваті від китайської експансії в Балтійському морі та від спільних дій із Росією. Міністр оборони Польщі Антоні Мацеревич заявив, що стратегічна співпраця Росії та Китаю «загрожує вільному світу».
Американський журнал Newsweek писав, що навчання «Морська взаємодія 2017» є «викликом НАТО в Балтійському морі»: «Це певне послання США і Західній Європі, що Росія і Китай підтримуватимуть один одного».
Але це поспішні висновки. Незважаючи на спільні навчання, Пекін зовсім не схильний в усьому підтримувати Москву. У нього власні інтереси і рішучість вийти принаймні на другі позиції у військово-стратегічній сфері після США. Тут у довгостроковій перспективі його інтереси перетинаються з російськими, ще один конкурент абсолютно не потрібен. Для протиставлення Вашингтону Пекін не проти використовувати московське надування щік, при цьому чудово усвідомлюючи абсурдність московських спроб грати на рівних з провідною державою світу.
Поява китайського флоту в різних регіонах світового океану, зокрема в європейських морях, у середньостроковій перспективі матиме значні наслідки. Слід чекати появи китайських військових кораблів у Чорному морі, а це безпосередньо торкнеться України. Тільки ще не зрозуміло, з якого боку.
Юрій Райхель