Керуючись шантажем: як столичний депутат заробляє на вимаганні

У попередньому матеріалі, присвяченому дослідженню нескромних заробітків столичних топ-чиновників, ми коротко торкнулися питання фінансового стану голови постійної комісії Київради з питань власності представника депутатської фракції «Об’єднання «Самопоміч» Леоніда Антоненка.

Цілком звичайний одеський хлопець, до 2015 року не помічений на якхось значущих державних посадах, за останні кілька років спромігся не лише стати столичним депутатом, а й очолити одну з найбільш «рибних» його комісій, через яку проходить уся комунальна власність Києва. В певний момент і цих звершень йому здалося замало – і він спробував обійняти посаду голови Національної поліції України, але, ймовірно, на щастя, у нього не вийшло.

Окрім стрімкого злету кар’єрними сходами, удача супроводжувала громадянина Антоненка й у фінансово-матеріальному аспекті. Станом на 2017 рік у власності Леоніда Антоненка є 4 квартири (на 40, 60, 70 і 76 квадратних метрів). Більшістю нерухомого майна депутат обзавівся (і продовжує це робити) в період із кінця 2014 і до сьогодні.

Хтось може сказати, що ці квадратні метри у власності Антоненка з’явилися у зв’язку з його успішною підприємницької діяльністю. Адже, за офіційними результатами 2016 року, дохід від господарської діяльності депутата становив 3 135 816 гривень. При цьому, згідно з тим самим документом, в «заначці» у Антоненка є ще 195 000 доларів готівки, 372 062 гривні та 625 євро на рахунках у різних банках. І ще 210 000 доларів США він комусь позичив.

І ми не станемо розвінчувати цей міф. Гроші, найімовірніше, справді з’явилися від «приватної практики» юриста-депутата. Поговоримо краще про те, який саме вид «підприємництва» став для Антоненка джерелом таких значних фінансових вливань.

Для затравки – невеличка історія. У середині квітня 2017 року в пресі з’явилася інформація про те, як відважний борець за права та власність киян міський депутат і просто голова комісії Київради з питань власності Леонід Антоненко «викрив корупційну схему», в рамках якої він зловив керівництво Департаменту комунальної власності КМДА на тому, що воно «зробило все, щоб комунальне приміщення на вул. Терещенківська, 13-А, продали претенденту за стартовою ціною».

За його словами, про цю «оборудку» йому вдалося дізнатися випадково – зі звернення одного з учасників аукціону, якому відмовили у праві участі в торгах «із надуманих причин».

Однак, як виявилося, справи йшли трохи інакше. Виходячи з листування, наданого редакції джерелом із Київради, Леонід Антоненко не просто знав про підготовлюваний аукціон, а й збирався особисто взяти участь у ньому з допомогою відразу двох підставних компаній.

А ось і підтвердження причетності до обох компаній:

«Ліберті Файненшл»

«Темпо Груп»

Судячи з повідомлення, датованого 27 березня 2017 року, адресат Леонід Антоненко  просить якогось Дмитра Боровенка надати йому інформацію щодо, цілком ймовірно, підконтрольних їм обом компаній «Темпо Груп» і «Ліберті» (ред.: «Ліберті Файненшл»). Причиною такого інтересу є потенційна участь однієї з цих компаній у «конкурсі з приватизації «Терещенківської».

Відповідне спілкування відбулося майже за 3 тижні до «скандального аукціону», в якому згодом  і не змогла взяти участь компанія «Темпо Груп», яка за легендою звернулася за справедливістю до Антоненка.

При цьому, як видно з іншого листа, «Темпо Груп» особливо не прагнула «перемагати» в аукціоні, попередньо підготувавши позов про те, що торги проходили з порушеннями.

Судити про те, що адреса електронної пошти належить справді ТОМУ Антоненку, можна з його власного резюме.

Найцікавіше, що історія з боротьбою за приватизацію нерухомого майна по вулиці Терещенківській, 13 – не одинична.

Буквально через 2 дні після листування, що стосувалося завчасної подачі судового позову щодо приміщення на вулиці Терещенківській, все той же Дмитро Боровенко надсилає повідомлення про участь у новому аукціоні (приміщення в будівлі по вулиці Городецького 12/2/3 літера А). В якому вже очевидна активна участь «Леоніда Васильовича».

Після чого Боровенко отримує схвальну відповідь від Антоненка, вносячи корективи в план дій.

Результатом цієї гілки листування стає черговий судовий розгляд, про який згодом радісно повідомляє Дмитро Боровенко.

У рамках вивчення «кореспонденції» редакційними зусиллями було відтворено всю схему, за якою діяли «компаньйони», їхню кількість та імена.

Не виникає сумніву і в тому, що сам Антоненко причетний до створення фірми-учасника аукціонів, іменованої «Темпо Груп». Інакше чому б іще Дмитро Боровенко рік тому надсилав йому на затвердження зразки статуту компанії, погоджував із ним розмір окладу співробітників (і свій власний).

Мабуть, із тієї ж причини Антоненко отримував і фінансову звітність компанії.

З отриманих даних проглядається зв’язок Антоненка і з другою фірмою, яка також хотіла потрапити на аукціон. Її партнером є ще один учасник полілогу – Дмитро Пічугін.

Компанія ТОВ «ТВЦ Сателіт», яку він представляє, зареєстрована на якогось громадянина Китаю Ван Бо. При цьому, за наявними даними, як мінімум до 2014 року громадянин Ван Бо не перетинав кордон України, а також не має реєстрації на території країни. Так само як і нерухомості та якихось згадок у базах і відкритих джерелах. Проте, за даними ДФС, він значиться як засновник і керівник цього і ще 19 підприємств (ТОВ, та і ПП).

Тепер поговорімо про найцікавіше – про схему, за якою працювала зв’язка чиновників, юристів та афілійованих компаній.

Міський депутат і чиновник Леонід Антоненко, до чиїх обов’язків входить моніторинг ситуації з розподілом столичних комунальних активів за підтримки довірених осіб – Владислава Верченка (власника «Ліберті Файненшл» і, за чутками, сексуального партнера Антоненка), Дмитра Боровенка, Дмитра Пічугіна та університетського друга Руслана Чернолуцького, якого залучили на допомогу для вирішення юридичних питань (що також видно з листування), використовуючи афілійовані через них компанії, подає власні заявки на участь в аукціонах із придбання столичної нерухомості.

У разі перемоги вони переходять у його власність, після чого – продаються за вигіднішою ціною. У разі «програшу» або, як було описано вище, разі недопущення до участі в аукціоні уповноважені особи, за підтримки самого депутата (підтримка у вигляді депутатського звернення і «галасу» у пресі), подають позов до суду.

Після цього новий власник, який  придбав «об’єкт», змушений або тривалі роки відстоювати своє право на майно в законному порядку, або відмовлятися від нього, або йти на угоду з заявником, яким, зрештою, є столичний депутат Антоненко.

Якщо комусь здається, що на таких авантюрах багато не заробиш — подумайте ще раз. Описана вище ситуація стосувалася лише двох епізодів. Тим часом, судячи з наданих матеріалів, громадянин Антоненко цікавився не лише ними:

Тож очевидно, що зупинятися на досягнутому депутат Антоненко не збирається. Прикриваючись боротьбою за справедливість (афішуючи її в ЗМІ і створюючи видимість активної протидії собі ж), він, за підтримки своїх одеських друзів і партнера по содомії – Владислава Верченка, продовжує цинічно реалізовувати свою витончену і при цьому безпрограшну схему заробітку, що передбачає або крадіжку нерухомості у киян, або віджим грошей у тих, кому не пощастило опинитися на його шляху. На таких авантюристів варто звернути увагу компетентним органам – Генеральній прокуратурі та (або) СБУ. Дивно, що досі цього не сталося.