Геннадій Рябцев про енергетичну блокаду та надприбутки олігархів (відео)

Чому Україні так складно вийти з-під енергетичного рабства, хто на політичному рівні лобіює інтереси фінансово-промислових груп та чи реально позбавити монополістів надприбутків, в інтерв’ю Politeka.online розповів директор спеціальних проектів науково-технічного центру “Психея”, експерт з енергетичних питань Геннадій Рябцев.

– Яка реальна ситуація сьогодні зі запасами вугілля в Україні?

Навряд чи до цього могло призвести блокування декількох залізничних колій. Адже коли ТЕС готуються до опалювального сезону, то запаси вугілля чи газу дозволяють працювати у форс-мажорних обставинах щонайменше півтора, а то й два місяці.

Нині ж нам заявляють, що вугілля настільки бракує, що за два тижні можливе віялове відімкнення. А це означає, що взагалі не можна буде збалансувати нестачу теплової енергії в межах усієї об’єднаної енергетичної системи України. Отож цифри, які час від часу публікують галузеві органи влади щодо запасів вугілля та газу, насправді відрізняються від реальних.

– Виходить, що влада не підготувалась належно до опалювального сезону?

– Так. І про це ще раніше говорили всі експерти з енергетичних питань. Ключова вада органів виконавчої влади – вони не формують політику. Натомість – займаються реагуванням на кризові ситуації, які час від часу виникають в економіці. Не здатні до стратегічного планування. Тому з року в рік повторюється одне й те ж – підготовка до опалювального сезону розпочинається якраз у момент настання цього сезону. В ідеалі мали б ще в січні розпочати підготовку до опалювального сезону 2017-18 років. Виходить, уже не встигаємо.

– У чому корінь проблеми щодо ситуації, яка склалась з енергетичною блокадою?

– Усі шахти, де видобувають антрацитове вугілля, перебувають поза офіційною зоною контролю українського уряду. Є ще й суб’єктивні чинники – дуже низький професіоналізм більшості представників виконавчої влади. Туди прийшли політики, які все своє життя звикли вказувати пальцем на проблему, не знаючи при цьому як її вирішити, або ж бізнесмени, для яких посади – можливість реалізовувати бізнес-проекти.

У всій цій блокаді є невелика частка вугільного питання. Загалом ситуацію використовує низка політичних сил для реалізації цілей, які вони не афішують.

– Про які ж цілі все-таки йдеться?

– Це ті політичні маніпуляції, які загрожують нинішній конфігурації влади. Президент та уряд перебувають у цейтноті. Будь-який хід з їхнього боку шкодитиме рейтингу.

– Чи є альтернатива донбаському вугіллю?

– Можна альтернативу знайти. Але в усіх нормальних країнах необхідні угоди підписують весною. Тоді і паливо дешевше, і буде гарантія, що воно постачатиметься на станції протягом усього періоду. Крім того, будь-яка велика енергетична компанія має мати недоторканий запас, який може убезпечити її від форс-мажорних обставин. У нас не робиться ні перше, ні друге.

– Чому?

– Не мають вільних обігових коштів, які б дозволили робити великі запаси. Працюють, що називається, – з коліс. З іншого боку, не зацікавлені в тому, аби створювати ці запаси.

Більшість енергетичних компаній – монополісти. Будь-яка криза призведе до підвищення вартості їхніх послуг. А це означає лише одне – отримання надприбутків.

Щодо держави, то вона хоче здійснювати регулювання ринку за допомогою інструментів п’ятнадцятирічної давнини. Тоді всі підприємства були державними. Можна було просто зібрати нараду в Міністерстві енергетики і вугільної промисловості, стукнути по столу кулаком і сказати – негайно закупіть вугілля в Південноафриканській республіці чи деінде.

Сьогодні ж у міністерстві немає таких важелів впливу. Мусить якось стимулювати підприємства закуповувати те ж вугілля, чи створювати запаси газу. Але навіть цього не робиться.

– Невже взагалі жодні стимули не залучені?

– Був дозвіл на запровадження формули визначення ціни вугілля «Роттердам плюс» – тобто розрахунку вартості вугілля на узбережжі Північного моря плюс затрати на його транспортування до України. Хоча зрозуміло, що ніхто в Роттердамі вугілля це не купує. Однак компанії, яким цю формулу надали, використали її для того, аби підвищити тарифи на теплову енергію, яку вони пропонують.

Тобто держава замість того, аби пояснити, що цю формулу було надано для того, аби диверсифікувати постачання, просто підтримала підвищення тарифів «до економічно обґрунтованого рівня».

– Одним – надприбутки, іншим – непосильні платіжки?

– Загалом, згідно з європейськими стандартами, тариф має бути ще вищим. Вугілля купується за ціною, яка нижча ринкової. Тому можна було б сказати, що і тарифи на теплову енергію занижені. Але треба розуміти, що тарифи мають відповідати рівню зарплат. У нас такої відповідності немає.

Жоден бізнес не зупиниться ні перед чим, аби заробити чималі гроші. Нас переконуватимуть, що тарифи треба і надалі підвищувати. Це триватиме доти, поки не з’явиться незалежний регулятор.

– Хіба уже такого не отримали?

– НКРЄКП, хоч і підтримала закон про незалежний регулятор, однак вона досі є залежною від гілок влади і можна припустити, що й від фінансово-промислових груп. Свідчення цього – не заперечує ідеологію формування тарифу за формулою «затрати плюс». Тобто це означає, чим вищі затрати енергетичних монополістів, тим вищим затверджується тариф. Звісно, монополісти не зацікавлені у скороченні витрат, економії, підвищенні енергоефективності.

Також у нас досі не відбувається монетизація субсидій. А це – гроші, які перераховуються з державного бюджету в кишеню олігархів. Тому в людей не вистачає коштів, аби зберігати енергію, переходити на ефективніші джерела та підвищувати енергоефективність власних домогосподарств. Натомість субсидії йдуть не споживачам, а перераховуються олігархам. Звісно, вони ще вище підвищують тарифи для того, аби отримати ще більше перерахувань із держбюджету. У такий спосіб незалежний регулятор, яким мав би стати НКРЄКП, не підтримує українських споживачів взагалі.

– Ці всі чинні схеми нагадують якесь замкнуте коло. Як його розірвати?

– Те, що потрібно впроваджувати зміни, говорять як наші кредитори, так і суспільство загалом. Перш за все – варто провести монетизацію субсидій. Це стимулюватиме компанії зменшувати тарифи для того, аби стимулювати попит.

Друге – варто скасувати тарифоутворення за системою «затрати плюс». Про це всі кажуть. Навіть нардепи. Усі – за зміни. Але коли доходить до голосування – виявляється, що більшості немає.

– Невже газово-енергетичне лобі настільки потужне в Раді?

– Не лише у ВР, а й в органах виконавчої влади. Адже вся ця ситуація дозволяє отримувати надприбутки якраз завдяки збереженню статусу-кво. Це все є наслідком симбіозу влади і бізнесу. Потрібно це чітко розмежувати. На жаль, нині кадрова політика спрямована на залучення представників бізнесу до державного управління.

Енергетичний бізнес – дуже вигідний. Наприклад, формально всі розподільчі компанії – збиткові. Але коли оголошується конкурс на приватизацію якогось об’єкта енергетичної інфраструктури, то там одразу ж розігруються неймовірні баталії.

Навіть ті, хто називає себе опозицією, зацікавленні в існуванні такого бізнесу. Сьогодні потихеньку всі вирішують свої бізнесові питання – хтось будує ТЕС, у когось знайдеться декілька котелень, інший – розподіляє газ тощо. І все це відбувається майже неприховано.

– Як же це тоді побороти?

– Вочевидь, треба зробити так, щоб високопосадові не лише декларували власні доходи, а й власні витрати. Крім того, якщо вказали, що мають десятки мільйонів, то треба змушувати їх йти з посад. Адже перебування таких горе-політиків при владі може мати негативні наслідки для держави. Їхня шкода для країни навіть перевищує ті наслідки, які маємо від агресії РФ.

Романія Горбач, Владислав Руденко