Георгій Учайкін про чорний ринок зброї та право на самозахист (відео)

Чи варто легалізовувати зброю в Україні та чи дозріло українське суспільство до таких змін, Politeka.online розповів голова наглядової ради «Української асоціації власників зброї» Георгій Учайкін.

– У нас ось уже три роки триває конфлікт на Донбасі. Чи зросла за цей час кількість нелегальної зброї?

Кількість зброї за три роки зросла приблизно на 1,5 млн одиниць.

Загалом міжнародна спільнота, частково ОБСЄ, погоджуються з тим, що серед європейських країн саме в Україні – нині найбільша частка необлікованої зброї. Її кількість сягнула вже 5 млн. Зокрема, це пояснюється і тим, що в нас складна ситуація з обліком зброї в Міністерстві оборони.

– Чи легко пересічній людині придбати зброю?

– Загалом, так. І це проблема. Є певні люди, які займаються таким бізнесом, є розгалужена мережа для продажу такої зброї. І це не дивно, зважаючи на те, що маємо десятки ігрових закладів закритого типу. Та сама ситуація відбувається і з наркотичними речовинами, проституцією тощо. В основі цього явища – бізнес-процеси.

Якщо є попит на зброю і людина не може придбати її легально, то вона шукатиме будь-який інший спосіб, щоб вгамувати своє бажання. Тому виникає пропозиція. Зацікавлені особи отримують свій профіт, відповідну частину віддають тим, хто має з цим боротися. За інших обставин це явище давно б уже було знищено.

– Тобто є ті, хто «кришує» цей бізнес? Але ж криміногенна ситуація погіршується.

– Не будьмо голослівними. Є системи, які не демонструють ефективної боротьби. Вони мають програму боротьби з цим явищем, проте не хочуть «здавати» ринок. Криміногенна ситуація не є для них проблемою. Рівень злочинності зростає, услід зростає бюджетне фінансування МВС.

Звичайна людина, аби захиститися, піде на нелегальний ринок зброї. На державному рівні – проводять місячники здачі зброї, вилучають певну кількість старого мотлоху (наприклад, за 9 місяців 2016 року було здано лише 81 автомат).

Якби було бажання боротися зі злочинністю, то заклали б фундамент цієї боротьби. Громадяни отримали б право на збройний захист. До кожної людини не приставиш поліцейського. Вона має захищатися самостійно. Якщо виникає пожежа – є потреба у вогнегаснику. Порізав палець – мерщій до аптечки. Зброя – це просто інструмент, який рятує життя.

– Чи не спричинить доступність зброї до того, що буде небезпечно ходити вулицями?

– Візьмемо закордонний приклад – Чикаго. Це місто, в якому найбільше в усій Америці утискають права людей на збройний захист. У професійних колах кажуть, що якби такі обмежені дії були всюди у США, то американців уже б просто повбивали.

В Чикаго протягом багатьох років найвищі показники зі злочинності. Тут найбільший рівень убивств. Є пряма залежність від кількості облікованої, легальної, зареєстрованої за громадянами зброї і рівнем злочинності.

– Панує думка, що в українців немає культури поводження зі зброєю.

– Такі меседжі тиражуються з метою дискредитації права громадян на збройний захист. Експертне середовище в цьому питанні однозначно перебуває на боці наших законодавчих ініціатив.

Речники з Міністерства внутрішніх справ зазначають, що легалізація зброї – не на часі. Мовляв, українці не готові, напідпитку повбивають один одного тощо. Проте чи є взагалі приклади, коли б мисливці, вирушивши на полювання, напилися і перестріляли один одного? Навряд чи. А от щодо поліції – маємо сумні приклади.

За дев’ять місяців 2016-го року зафіксовано 57 випадків, коли зареєстровану зброю використовували при здійснені злочинних дій.

Безумовно, є випадки необережного поводження зі зброєю, застосування з неправомірною метою. Зауважте, показник 57 – на країну зі 40 млн населення. Це за межами похибки.

До того ж українців усе ж таки намагаються запевнити, що вони не готові до легалізації. Чому?

В Україні близько 1,5 млн власників зброї. У них на руках близько 2,5 млн одиниць, до того ж страшної за своєю дією (мисливські рушниці, цивільні версії автомата Калашникова тощо). Люди не вбивають один одного. Бо є зброярська культура і в АТОвців, і в тих, хто служив.

Тому не зрозуміло про відсутність якої культури нам постійно намагаються тлумачити спікери.

– Чи є достатня кількість місць для тренувань?

– Маємо 48 навчальних закладів, сім з яких зосереджені в Києві. Мізерна кількість для такої величезної країни. Проте треба розуміти, що це взагалі характеризує стан зброярської галузі.

За нашими підрахунками, після ухвалення закону про цивільну зброю, таких навчальних закладів має з’явитися близько двох тисяч. Там навчатимуть правильно поводитися зі зброєю майбутніх її власників.

Наразі стан галузі – нульовий. Парламент демонструє свою цілковиту безпринципність, порушуючи Конституцію. Зокрема, конституційних прав не дотримується МВС, демонструючи антизброярську риторику. Хоча зброярська галузь могла стати рятівним колом для нашої економіки, створивши десятки тисяч робочих місць. Не говорячи вже про те, що в нас взагалі немає фактичного виробництва боєприпасів, стрілецької зброї. Безумовно, є декілька виробників, проте їхні потужності мізерні.

– Як виховати і серед правоохоронців, і серед громадян поважне поводження зі зброєю?

– Требі змінювати систему, ставлення, визнати верховенство права і, зокрема, почати зі справи Пашинського… Це і буде одним із перших кроків виховання зброярської культури. Щоб людина розуміла: якщо нема підстав застосовувати зброю, то їдь собі далі з пістолетом, який отримав на сумнівних підставах. Бо інакше маємо спробу навмисного вбивства, завдання тяжких тілесних ушкоджень громадянину України. На таких прикладах маємо показувати, як треба поводитися зі зброєю. Тоді зникнуть випадки, коли поліцейські стрілятимуть в автомобіль навмання.

Суспільство має усвідомити, що закон однаковий для усіх. Зброю треба застосовувати ефективно, розуміючи мету.

– А що робити з нагородною зброєю? Адже є певні питання до людей, яким роблять такі «дарунки».

– Арсен Аваков зауважив, що він нічого нікому не дарував, а нагороджував зброєю. Проте не зазначив ситуацію до 2004 року. Таке враження, що МВС не має обліку. Адже деякі власники зброї не подовжують терміни своїх посвідчень упродовж багатьох років. Значить, є проблеми з базами відомостей.

Треба визнати, що є порушення, перевищення повноважень міністрами силових структур. Не мають видавати зброю цивільним (і Пашинський у цьому разі також є цивільним). Є питання і до чотирьох пістолетів Гройсмана. На яких підставах він все це отримав і за що, де перелік «героїчних вчинків»?

Чому звичайний українець тоді не має на права за власний кошт на законних підставах придбати зброю? Проходили все це в радянські часи, зокрема, громадянам – громадський транспорт, держслубовцям – привілеї. Цього ганебного явища необхідно позбуватися.

– Яким чином людям гарантувати право на самозахист?

– Треба ухвалити відповідний закон. Фахівці визнають, що такий закон має стати фундаментом. Далі треба вносити чимало змін у велику кількість документів. Необхідні закони про охоронну діяльність, територіальну оборону, збройову амністію тощо.

Мусимо ухвалити низку законів, які б врегулювали зброярську ситуацію. Але починати треба з основи – не на рівні відомчого органу, а на рівні закону. Як того вимагає Конституція України.

Варто створювати умови, за яких людина хотіла б свою нелегальну зброю ставити на облік: реєструй, проходь навчання, отримуй посвідчення. Відповідний закон визначатиме, з якого віку можна отримати і який орган видаватиме такі посвідчення.

Зокрема, доцільно передивитися державний бюджет, куди спрямовуються гроші і в якій кількості.

Романія Горбач, Владислав Руденко

Фото: El Sol del Centro