Чверть століття з «Людиною року». Літопис сучасного успіху. Історія №30: Михайло ПОПЛАВСЬКИЙ

Читать на русском
Чверть століття з «Людиною року». Літопис сучасного успіху. Історія №30: Михайло ПОПЛАВСЬКИЙ

В цьому році святкує свій 25-річний ювілей загальнонаціональна програма «Людина року»

Вже чверть століття програма зводить на зірковий п’єдестал справжніх лідерів незалежної України, особистостей, які професійною майстерністю, творчою енергією, яскравим талантом і мудрістю здобули широке визнання й авторитет. Шанована і відома не тільки в Україні, а й за її межами, «Людина року» активно впливає на процеси формування та становлення вітчизняної еліти, сприяє подальшому соціально-економічному розвитку держави, відродженню духовних цінностей, служить благородній справі консолідації прогресивних сил суспільства.

Щорічно, завдяки цьому унікальному проекту, ми маємо чудову можливість вшанувати найкращих, віддячити за їхню самовідданість, мужність, творчий пошук та невтомну працю. А ще – зарядитися, надихнутися цією дивовижною енергією успіху, відчути гордість за свою країну і її найкращих, найдостойніших представників.

За 25 років існування програми, історії здобутків і перемог наших видатних співвітчизників стали своєрідним літописом національного відродження і прогресу України в усіх напрямках суспільно-політичного, економічного й духовного життя.

Тож з нагоди почесного 25-го ювілею, ми хочемо разом з вами згадати найвідоміших, знакових, уславлених співвітчизників, які в різні роки отримували почесний титул «Людина року».

Імена цих людей спалахували на небосхилі української держави, як зірки.

Це люди-Прометеї, люди-легенди, чий внесок у становлення і розвиток країни важко переоцінити.

Історія № 30. Михайло ПОПЛАВСЬКИЙ

Михайло Поплавський: той, хто запалює зірки

Легендарний співочий ректор і унікальна людина Михайло Поплавський. Його невгамовній енергії та ентузіазму можна тільки позаздрити. Топ-менеджер і бізнесмен, професор і артист, режисер і продюсер, політик і меценат – він встиг зробити стільки, начебто в його добі є якісь додаткові години. Розпочавши кар’єру з посади директора сільського клубу, він став ректором престижного столичного університету, перетворивши його на потужну освітницьку корпорацію і одним з лідерів освіти в Україні. Він є автором сміливих креативних ідей і інновацій, які втілившись в PR-проект «Співочий ректор», вивели його на сцену і зробили Київський національний університет культури й мистецтв популярним і відомим. Михайло Михайлович – натхненник і організатор наймасштабніших телевізійних проектів і марафонів. Саме він допоміг зробити «крок до зірок» багатьом дитячим і дорослим талантам, здійснивши найзаповітніші мрії тисяч людей. Активний, життєрадісний і творчий, Михайло Михайлович продовжує нести у світ добро і любов, не втомлюючись проголошувати своє кредо: «Тримаймо українську хвилю!».

…Коріння родини Поплавських йде з давнього українського козацького роду, що надало Михайлу волелюбного духу і лідерського характеру. Допомогло сформувати життєві принципи: «ніколи не здаватися і вперто долати перешкоди, виборювати правду, цінувати дружбу і працювати з повною віддачею». Народився Михайло Михайлович в селі Мечиславка на Кіровоградщині. Після школи вступив до Горлівського професійно-технічного училища (Донецька область), працював машиністом електровоза шахти в місті Кіровське. Потім була служба в рядах Збройних сил України. Звільнившись з армійських лав, сержант Поплавський повернувся у рідне село і отримав посаду директора Будинку культури в іншому селі – Великі Трояни. За рік очолювана ним установа посіла перше місце в районі за всіма показниками, а Михайло отримав звання «Почесний культпрацівник району». Це було важливо, адже Михайло визначився з головним – чим хоче займатись в житті, куди лежить його душа.

Закінчивши заочно Олександрійське училище культури, Михайло пішов на підвищення і став директором вже районого Палацу культури в місті Ульяновську. В його розпорядженні навіть була службова «Волга». Але амбіційному хлопцю хотілося отримати вищу освіту. Тож в 24 роки він приймає рішення вступити до столичного інституту культури. На заочне відділення вступ був завершений, тому Михайло став студентом стаціонару. Щоб мати змогу вчитися, він працював в Києві на декількох роботах, а плани на майбутнє виклав стисло і конкретно в анкеті: «Хочу стати ректором Київського інституту культури».

Життя показало, що якщо Поплавський чогось хоче, то це серйозно: пройшло не так багато часу і Михайло Михайлович дійсно почав працювати в Київському державному інституті культури! Розпочинав з посади викладача, потім піднявся кар’єрними сходинками до декана факультету, паралельно захистивши кандидатську, а потім докторську дисертації. До речі, М.Поплавський став першим на той час в Україні доктором наук в управлінні і економіці соціокультурної сфери.

Комунікабельний, привітний, і разом з тим, діловий і відповідальний, – Михайло Михайлович був лідером і натхненником багатьох нововведень у вищому учбовому закладі. За ним йшли, його слухали. Тож цілком закономірним стало призначення М. Поплавського в 1993 році ректором Київського державного інститута культури. Він став самим молодим керівником такого рангу в Україні. Та тільки новий ректор з колегами почав реформувати заклад, як сталися події, які все змінили. Відбулися вибори президента України, в яких перемогу здобув Леонід Кучма. У новостворюваному Кабміні він запропонував Михайлу Поплавському очолити…ні багато, ні мало – міністерство культури. Але виявилося, що претендентів на цю посаду декілька. Почалася боротьба різних політичних груп за міністерський портфель, яка закінчилася …звільненням Поплавського з посади ректора. «Ті події повністю вибили мене з колії, – згадував пізніше Михайло Михайлович. – Якби я, щоб повернутися в інститут не пройшов три судових процеси, не став би Поплавським, якого зараз знають».

Це було найскладніше рішення в його житті – боротися чи підкоритися обставинам. Та козацький характер взяв гору. До того ж, на захист свого ректора піднялися студенти : вони пікетували Верховну Раду та Кабмін. І разом вони перемогли!

20 жовтня 1995 року, вигравши всі судові справи, М.Поплавський повернувся на посаду ректора. Для 2-х тисяч студентів, які вболівали за долю свого керманича, це стало справжнім святом. А Михайло Поплавський з утроєною енергією взявся до роботи. Незабаром інститут культури отримує ІV рівень акредитації і перетворюється на Київський державний університет культури і мистецтв (КДУКІМ). Відкриваються нові кафедри: телебачення, дизайну, правознавства, менеджмента туризму, готельно-ресторанного бізнесу, етнокультурології, комп’ютерних технологій, соціології, повністю оновлюється матеріально-технічна база для їх роботи.

Шукаючи нові форми радикальних змін, Михайло Поплавський наважився на сміливий і нестандартний крок – PR-проект «Співаючий ректор як технологія». На основі «теорії стресу» Михайло Поплавський вийшов на сцену як виконавець з піснею «Юний орел». Сталася подія в київському будинку культури «Арсенал». Звичайно, цей крок дався йому непросто, але стратегія популяризації інституту за допомогою особистості ректора, виявилася напрочуд вдалою. Ну, а шоу-бізнес України отримав нового неординарного артиста. Звичайно, не всі сприйняли М.Поплавського в ролі співака, та своєї мети він досяг: «До мене по-різному ставляться, але мене всі знають». Композиція «Юний орел» стала іміджевою піснею очільника КНУКІМ, який з того часу продовжив виступати на сцені і став популярним!

В1998 році ректор разом зі своєю командою ініціював аналітичну розробку моделі «ВИШ ХХІ століття» – одного з перших експериментальних проектів вищої школи, які були підтримані на державному рівні. В 1999 році Указом президента України за значний внесок в підготовку висококваліфікованих спеціалістів для сфери культури, збереженню і розвитку культурних традицій українського народу КДУКІМ присвоєно статус Національного.

«Здивувати – значить перемогти», – так вважає піарник за покликанням Михайло Поплавський. І треба визнати, що ця формула в його виконанні дійсно працює. На масштабні, яскраві, феєричні шоу, на які перетворюються концерти «співучого ректора», зазвичай нема зайвого квиточка, а розмах і видовищність постановок дійсно дивують. Як автор ідеї Михайло Михайлович показує весь спектр можливостей свого навчального закладу – майбутні вокалісти, танцівники, режисери, які навчаються в університеті, відточують свій професіоналізм і проходять безцінну практику. А пісні у виконанні М.Поплавського «Росте черешня…», «Кропива», «Дорогі мої батьки», «Сину мій», «Приречений на любов» та багато інших вже давно стали хітами. Людям подобаються простота співаючого ректора, щирість його емоцій, душевність, а також чудова режисура, неперевершені декорації та спецефекти дійства.

Розвивати культуру, створювати унікальний український продукт, ростити справжніх зірок – такі завдання завжди ставив перед собою Михайло Поплавський. Він щиро вважає, що українська пісня є найкращою, а українці – найспівочіша і найталановитіша нація у світі. Тож об’єднавши в одну команду митців-патріотів України, він став головним ідейним натхненником, режисером-постановником, продюсером та меценатом багатьох національних музичних проектів. Найуспішнішим серед них був Всеукраїнський дитячий телеконкурс «Крок до зірок», який проводився з 2000 по 2014 рік. Він став справжнім культовим проектом. Кількість дітей, які взяли участь у ньому, вражає. За 15 років в ефір вийшло 780 програм, в яких взяли участь 6328 вокалістів та 11466 танцюристів. Програма здобула безліч національних нагород за кращий проект для дітей та юнацтва.

«Пісня об’єднує нас» – епохальний мегапроект незалежної України, телевізійний марафон української пісні, який втілили в життя Київський національний університет культури і мистецтв, Перший національний телеканал та телекомпанія «Ера». Майже п’ять діб українська пісня звучала в прямому ефірі, і цей показник увійшов у світову Книгу рекордів Гіннеса. Успішним та яскравим став також телепроект «Українська пісня року», полюбились глядачам проникливі і щирі щорічні концертні програми до Дня матері «Мамо, вічна і кохана…», Шевченківські вечори «Ми – діти твої Україно!, а також спільні проекти з міжнародною громадською організацією «Об’єднання українців світу».

«Для мене важливо, щоб звучала українська пісня, на велику сцену виходили молоді артисти, а студенти розуміли – домогтися успіху може кожен, важливо дуже сильно цього хотіти і натхненно працювати», – каже М.Поплавський. Ніби підтверджуючи ці слова, багато молодих людей, що стали випускниками КНУКІМу, вже досягли чималих висот. Такі імена, як Алан Бадоєв, Григорій Решетнік , Дмитро Комаров, Ірина Білик, Наталя Могилевська, Катерина Бужинська, Наталя Валевська, Тоня Матвієнко, Оля Полякова, Оксана Грицай (Міка Ньютон) – сьогодні знає вся Україна.

Неперевершений рекламіст, Михайло Михайлович по цей день викладає на кафедрі піару на журналістики, передає свій досвід, дає майстер класи. Він мріє, щоб кожен розкрив свій талант, а обдарована молодь не виїзджала з країни, а мала змогу реалізувати себе на рідній землі, щоб вона гідно продовжувала справу батьків, берегла традиції свого народу.

…В якості ректора Михайло Поплавський прийняв київський інститут культури 21 квітня 1993 року. Тоді в ньому було всього два факультети – бібліотечний і культурно-просвітницький, на яких навчалися 850 студентів. Завдяки його зусиллям, сьогодні у великій освітницькій корпорації, на яку перетворився заклад, на 33 спеціальностях (!) здобувають освіту більш ніж 5 тисяч студентів. Та Михайло Михайлович не звик зупинятися на досягнутому. Він хоче, аби КНУКІМ став брендом, крутішим за… Гарвард! І треба відмітити, що слів на вітер Поплавський не кидає, а часу в нього ще предостатньо…

В 2008 році Михайлу Поплавському було присвоєне високе звання Народного артиста України.

Заслужений діяч мистецтв України (1997). Повний кавалер ордену «За заслуги».

21 березня 2009 року Михайло Поплавський під час урочистої церемонії вручення премії «Людина року-2008» був удостоєний високого титулу «Митець року».

За підсумками загальнонаціональної програми «Людина року-2019» Михайло Поплавський вдруге виборов почесний титул «Митець року».

Генеральна дирекція загальнонаціональної програми «Людина року»


«Труха» на прицілі. Чому популярний телеграм-канал під постійними атаками

"Дев'ятий вал" на озброєнні росіян в інформаційній війні з Україною

Унікальна автоестакада в Києві: наближається проект сторіччя?

Захоплення "Столичного": "правосеки" Молчанової штурмували ринок вночі, він не працює. Всі деталі, фото і відео - ЗМІ

Вікторія Галицька: сьогодні ринок туристичної нерухомості найбільш перспективний для інвестицій

Ведучий "Politeka.Online" став переможцем програми "Людина року-2020"

«Чверть століття високої місії» Нагородження переможців 25-ї ювілейної загальнонаціональної премії «Людина року-2020»

Чверть століття з «Людиною року». Літопис сучасного успіху. Історія №37: Сергій ЗАХАРОВ

Вшанування лауреатів 25-ї ювілейної загальнонаціональної програми «ЛЮДИНА РОКУ-2020»

Лауреати загальнонаціональної програми «Людина року-2020» в номінації «Регіональний лідер року»

Голова Держфінмоніторингу: у 2020 році за нашими матеріалами відкрито 314 кримінальних проваджень

Лауреати загальнонаціональної програми «Людина року – 2020» в номінації «Менеджер року»

ЛАУРЕАТИ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ «ЛЮДИНА РОКУ-2020» в номінації «Митець року»

ЛАУРЕАТИ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ «ЛЮДИНА РОКУ-2020» в номінації «Фінансист року»

Трудовой коллектив Херсонского завода карданных валов обратился к Зеленскому и Данишевской с просьбой обеспечить законность судебных решений - СМИ

Томаковское княжество. Или как фермерша Тамара Скорук «заказала» уничтожение своего зятя - СМИ

ЛАУРЕАТИ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ «ЛЮДИНА РОКУ-2020» в номінації «Міський голова року (малих міст)»

Чверть століття з «Людиною року». Літопис сучасного успіху. Історія №35: Тото КУТУНЬО

Лауреати загальнонаціональної програми «Людина року-2020» в номінації «Міський голова року (великих міст)»

Показати ще