Микола Томенко: Якщо нова влада не навчиться бути українською – доведеться скорочувати її термін діяльності

Нинішній парламент себе остаточно дискредитував, і на зміну йому має прийти якісно інший

Про це пише Знай.юа з посиланням на заяву Миколи Томенка.

Близько 90% українців підтримують ідею розпуску Верховної Ради та дострокових парламентських виборів.

Найбагатша за всю історію Верховна Рада ( її утримання обходиться бюджетові на 2019 рік у 1 мільярд  667 мільйонів гривень!), а водночас –  найледачіша (за кількістю сесійних днів, коли ухвалювалися рішення) стала ще і найменш популярною –  нинішньому її складові не довіряє аж 82% громадян.

Тож і суспільство, й незаангажована частина політикуму   розуміють, що нинішній парламент себе остаточно дискредитував, і на зміну йому має прийти якісно інший.

Переконаний, що в наступному парламенті як ніколи потрібні депутати та політичні сили, котрі професійно провадитимуть законотворчу роботу, послідовно і ефективно відстоюватимуть національні світоглядні цінності, захищатимуть державні інтереси України, служитимуть людям, а не прислужуватимуть олігархам.

Я би так визначив триєдину місію майбутнього парламенту: патріотичність, компетентність, антикорупційність.

Усвідомлення надважливості цієї місії спонукало проукраїнські, проєвропейські, демократичні сили об’єднатися задовго до початку парламентських виборів. Нагадаю, що чотири політичні партії – «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка, «Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»», «Народний контроль» Дмитра Добродомова та «Європейська партія» Миколи Катеринчука – підтримали Анатолія Гриценка як спільного кандидата у президенти України. Наступним об’єднавчим кроком стала спільна участь у  парламентських виборах. І це не механічне злиття – це об’єднання навколо світоглядних цінностей, ідеологічних засад, спільного бачення розвитку нашої країни в команді Анатолія Гриценка «Громадянська позиція».

Одне крило нашої ідеології – людиноцентризм.

Ми маємо приєднатися до світового цивілізаційного тренду і працювати у річищі сталого розвитку. Нагадаю, що у вересні  2015 року Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію «Перетворення нашого світу: Порядок денний у царині сталого розвитку на період до 2030 року». Серед 17 цілей сталого розвитку – подолання бідності; якісні освіта, охорона здоров’я; чиста вода і доступна та чиста енергія; збереження довкілля; розвиток  громад; гідна праця.

Україна начебто приєдналася до цього процесу, свого часу з’явився навіть указ Президента про стратегію сталого розвитку. Але ні самого указу, ні інформації про перебіг його виконання на сайтах  Президента чи Кабміну я не знайшов. Так ніби  про цю справу влада просто забула…

Вважаю, що сьогодні Україні як ніколи важливо долучитися до загальносвітової ініціативи. Наша об’єднана команда докладе всіх зусиль, аби це сталося.

Переконаний, що діяльність кожного чиновника – від Печерських пагорбів до найменшої громади – слід визначати за допомогою безпомильних індикаторів: тривалість життя людей; якість життя – чим людина дихає, чим харчується, які можливості для освіти, медичного обслуговування, самореалізації, яке довкілля.

До речі, для мене, як законодавця, котрий розробив і відстояв чималу кількість законів щодо охорони і збереження навколишнього середовища, ця  проблема жива і болюча. Скажімо, сьогодні в Україні близько 30 тисяч незаконних сміттєзвалищ. Треба ввести екологічний податок, запровадити сортування та переробку сміття. Ще один факт: вже за двох президентів не профінансовано жодною копійкою програму «Питна вода»…

Гадаю, важливо не те, скільки грошей з бюджету вийняли на ремонт доріг, які  змило першою ж зливою, а що зробила влада для конкретної людини.

Подолання бідності, безпечне довкілля, якісне харчування, здоровий спосіб життя, розвиток фізичної культури та спорту, належні  охорона здоров’я та освіта, підтримка науки, всі інші цілі сталого розвитку, а також (як першооснова) – некорумпованість владців – мають стати ключовою ознакою чесного і професійного будівництва держави та ухвалення управлінських рішень.

А щоб бачити реальну картину життя країни, треба провести всеукраїнський перепис населення. Рекомендації ООН – проводити перепис кожні 10 років. У нас його не робили від 2001 року.

Друге крило нашої ідеології – україноцентризм.

Шанувати, плекати, захищати свої мову, культуру; знати і берегти свою історію; розвивати національну економіку – це має бути навіть не завданням, а органічною властивістю української влади.

А ми, проукраїнські політичні сили, повинні  навчити новопосталу владу бути українською. Створити такий своєрідний синьо-жовтий буйок для Президента і його команди, аби у запамороченні від перемог вони:

– не запливли в бік Росії чи олігархії;

– згадали про обіцянки посадити мародерів та корупціонерів;

– не записували в депутати дітей та помічників з команди Медведчука-Януковича, різних «мажорів» та місцевих «діячів» сумнозвісних 90-х;

– прочитали нарешті свою передвиборчу програму й почали її виконувати  – тобто, як обіцяли, служити людям!

Позиція наша чітка і однозначна: закону про мову ми не віддамо. Права українців знати і захищати свою історію – не віддамо. Якщо нова влада не навчиться бути українською – що ж, доведеться скорочувати її термін діяльності.

Принагідно зазначу: нинішній Президент перед виборами підтримав нашу ідею й погодився перебувати у владному кріслі впродовж лише одного п’ятирічного терміну. Непогано було б і парламент обирати частіше – раз на два роки, скажімо…

Отже, наше гасло:«Людина і Україна – понад усе!»

Поєднання соціальної та національної ідей може об’єднати (і, вірю, об’єднає!) країну.

Українська держава – сильна, заможна, сучасна – постане, коли ми всі будемо любити Україну, а не ненавидіти її ворогів.

Саме такими є переконання об’єднаної команди Анатолія Гриценка «Громадянська позиція» та завдання, які вона перед собою ставить.  

Микола Томенко