Володимир Парасюк про роль вулиці, правильні ідеї та незрозумілі речі в Україні
Що не так із владою в Україні, як можна змінити корупційну систему і від кого це залежить та чому потрібно виходити на вулиці, розповів гість Politeka Online Володимир Парасюк, народний депутат України, позафракційний
Про виклики, що стоять перед парламентом
Якщо у Верховної Ради є політична воля, все вийде. Ця політична воля закінчилася рік-півтора тому. Тут питання вже до суспільства, до вулиці, як вона реагуватиме на ці всі події, які будуть відбуватися з вересня. Якщо громадськість прийде під стіни ВР, на різних інформаційних майданчиках вимагатиме ухвалення тих чи інших змін, то ці зміни будуть. Якщо ми й надалі будемо в такому сонному періоді, то нічого не відбудеться. Це буде, напевно, найбільшою трагедією та найбільшою бідою після Революції Гідності. Тому з вересня всі мають приступити до праці, до контролю, до вимагання тих речей, які потрібні для нашого розвитку.
Ні наш президент, ні керівництво ВР, ні Кабмін не зацікавлені в тому, щоб була прозора виборча система, щоб у нашій державі всі мали рівні права йти до влади, очолювати ті чи інші органи виконавчої влади, судової гілки влади.
Знов таки, якщо вище керівництво не зацікавлене, тут основна роль вулиці, як вона буде поводитися. Якщо це будуть акції прямої дії з вимаганням конкретних кроків, то ці кроки будуть, і ми на наступні вибори, які вже не за горами, підемо з новими правилами, в яких буде значно менше корупції, менше підкупу виборців. Це буде найкращою та найістотнішою перемогою за весь період цієї ВР.
Чому так затягнули? Бо у цій незрозумілій виборчій системі можуть до ВР потрапляти різноманітні корупціонери, люди, які працюють на інші держави. Це стосується і списочників, і мажоритарників. Коли буде нова виборча система, коли ми зможемо реально відображати те, що люди відчувають, як вони хочуть бачити владу в Україні, тоді ми зможемо говорити про якісь зміни. Я не говорю, що хтось там масово фальсифікує, просто система настільки викривлена, що вона не всім дає можливість іти до влади, вона має величезний простір для підкупу виборців. Це треба прибрати.
Щодо політиків, які готові очолити ці акції протесту
Найбільшою зміною після революції було те, що суспільство змінило формат боротьби за ті чи інші правила. Колись об’єднувалися навколо якихось спасителів, суперменів тощо, тепер люди об’єднуються навколо ідеї, якогось правильного рішення. Якщо брати виборче законодавство, то всі політики, політичні партії об’єднали громадські ініціативи. Тобто основними координаторами, організаторами є люди, яких немає у владі. Це ті люди, які контролюють владу, і це круто, так і має бути.
Фракція “Самопоміч” уже заявляла, що вони обов’язково підтримають нове виборче законодавство, інші фракції, поодинокі політики, дуже багато людей хочуть нових правил. У передвиборчий період це топ-тема і топ-проблема, яку треба обговорити і вирішити.
Якщо зайдемо в нові вибори зі старими правилами – це те саме, що стояти на місці п’ять років.
Щодо ставлення громади
Агітувати нікого не потрібно. Всі дуже добре усвідомлюють, в чому проблема – вона у владі, в тому, що вона є неефективним управлінцем у цих усіх процесах: законодавча, виконавча, судова. Це загальний процес. Основна проблема полягає в так званих народних обранцях. У нас парламентсько-президентська республіка, парламент відіграє важливу роль, ухвалює левову частку рішень: ухвалення бюджету, погодження тих чи інших керівників.
Люди бачать, що, коли ухвалюють якісь рішення, а вони є неефективними, призводять до згубних наслідків, корупції, якихось незрозумілих процесів. Люди розуміють, що треба змінювати цих людей, які натискають на кнопки, ухвалюють рішення. Вони розуміють, що навіть із дуже щирим бажанням приходять, але нічого не вдається, адже правила незрозумілі або маніпулятивні. Я думаю, що 100% громадські активісти, які хочуть стати політиками або не хочуть, прості громадяни об’єднаються навколо цієї проблеми. Систем не так багато.
Те, що є в нас в Україні – це щось незрозуміле, склеєне, щоб просто дурити людей. Якщо ми говоримо про мажоритарку – це повна корупція, ця система не притаманна Україні. Якщо про закриті списки – це теж корупція.
Тому є видозмінена європейська система – відкриті партійні списки, де люди самі визначають, на якому місці в цьому списку буде їхній кандидат, де немає прямого підкупу виборців, це такі внутрішні праймеріз у кожній партії, де вони борються за те, щоби краще себе показати в ідеології, яку обрала їхня партія, хоча багато партій не мають ідеології. Тут підкуп просто нецікавий, бо не дає прямого результату.
Навіть якщо людина боротиметься за місце в партії, партія може просто не пройти, бо: а) слабка ідеологія; б) вона не дає відповіді на питання. Тепер за допомогою ваучерів, суспільних договорів корупціонери визначають, скільки їм треба голосів. Треба 10 000 – вони знайдуть 10 000 виборців, дадуть по 500 гривень, і вони знають, що за них будуть голоси. Похибка, звичайно, є, але вони її можуть передбачити. В результаті ми маємо таку ситуацію.