Сергій Таран: відповідальність за дефолт буде на Гройсмані

Про голосування за Антикорупційний суд, можливу відставку Гройсмана, його політичні амбіції, співпрацю України з МВФ та ймовірність дефолту розповів гість Politeka Online Сергій Таран, політолог.

Щодо заяви Гройсмана про відставку

Звичайно, ми всі, як в Україні, так і за кордоном, очікуємо, що закон про Антикорупційний суд усе ж таки проголосують. Я сподіваюся, що у депутатів вистачить мужності взяти на себе відповідальність і проголосувати. Якщо говорити про заяву прем’єра, то тут, з одного боку, новина, а з другого – нічого нового. Усі без винятку українські прем’єр-міністри мали абсолютно беззаперечну політологічну зброю. Вони виходили на посаді прем’єр-міністра і казали одну й ту саму фразу: “Я хотів щось зробити, але мені не дали”.

Ця технологія, по-перше, має виправити всі ті невдачі, які, можливо, були в кар’єрі прем’єр-міністра, по-друге, викликати симпатію у широкого кола громадян, які мають подивитися на прем’єра і сказати: “Боже, така хороша людина була. Вона хотіла зробити, а їй не дали”. З такої фрази зазвичай починаються політпроекти, які очолюють прем’єр-міністри. Це на Заході, щоб зробити старт політичного проекту, треба прийти з успішною історією, розповісти людям, що ти зробив.

В Україні старт – коли політик каже, що йому не дали щось зробити. Це стандартний хід із боку прем’єра, нічого нового.

Але ми говоримо про нові правила в політиці. Хотілося б, щоб прем’єр більше уваги приділяв надзвичайно складним перемовинам із МВФ. Частина питань торкаються створення Антикорупційного суду – це до парламенту. Інші питання стосуються тарифної політики – це до уряду. Там прем’єру можна показати, наскільки він вдалий перемовник, бо ситуація дуже непроста. МВФ вимагає збалансувати бюджет і підвищити тарифи для населення. Потрібна гарна комунікація з виборцями, щоб пояснити, для чого це робиться, але її немає.

Щодо можливості дефолту під час урядування Гройсмана

Це питання для нього дуже важливе. Дефолт справді теоретично можливий. Сподіваюся, що на практиці до цього не дійде. Звичайно, відповідальність буде на Гройсмані. Але замість того, щоб шукати винуватого, потрібно вживати заходів. А заходи – це розмови з МВФ. До України є дві найважливіші вимоги: політична – створення Антикорупційного суду, економічна – зміна тарифної політики, підвищення тарифів.

Для МВФ пріоритетними є економічні питання. Це фінансова організація, яка має за мету зробити так, щоб усі країни жили з того, що заробляють. Якщо бюджет збалансований, то відбувається еквівалентний обмін внутрішніх-зовнішніх валют. Це є основним предметом діяльності МВФ.

У своїй історії МВФ дуже часто співпрацював із такими країнами, де не лише Антикорупційного суду немає, а взагалі ніякого. Наприклад, Таджикістан, низка африканських країн. Ми бачимо, що головне для Міжнародного валютного фонду – це фінансова політика. Щодо фінансової політики український уряд мав вжити заходів та ще має це зробити, щоби довести МВФ, що, можливо, тарифи зарано підвищувати або треба їх підвищувати у кілька етапів.

Можливо, є інші джерела надходжень до бюджету, не лише через підвищення тарифів. Це робота уряду. Якби прем’єр-міністр із цим виступив, це був би дуже гідний крок із його боку. В традиціях української політики шукати, хто винен, але це не найкраща традиція.

Щодо непідтримки БПП «свого ж» прем’єра

Днями мали іншу дуже дивну ситуацію, коли міністр фінансів мав таку саму дискусію з Гройсманом. Данилюк казав, що йому щось нав’язують, заважають, що це безпрецедентний крок. Не минуло й кількох днів, а вже прем’єр заявляє, що йому заважають, щось нав’язують, тому треба терміново ухвалювати закон про Антикорупційний суд. Якщо всередині влади існує публічна суперечка, тим паче із залученням міжнародних партнерів – це завжди мінус усім учасникам коаліції.

Ніколи так не було, щоб суперечки у владі призводили до того, щоб влада вигравала. Не треба виходити на ефір та публічно з’ясовувати стосунки, ті, які мали з’ясувати ще до того, як сформувався уряд. Від цього втратять усі. Це певний синдром, це величезний виклик, що незабаром будуть вибори. Постає питання, скількома колонами влада піде на вибори. Якщо буде кілька колон, я не впевнений, що у владі хтось виграє. Але для багатьох політиків важливіші власні політичні амбіції. Вони вважають, що окремо від нинішньої більшості вони можуть творити власні проекти, які будуть успішними.

Щодо власної партії Гройсмана

Ми не знаємо, з чим ця партія піде на вибори. Ми знаємо лише кілька прізвищ, не ідеологічну базу, не виборця, до якого вони апелюють. Прем’єр-міністр – це завжди в Україні влада. А виборці, які голосують за владу, очікують стабільності, прогнозованого розвитку. Це так звані патронажно залежні виборці, які очікують, що хтось прийде добрий і щось дасть. Для таких людей питання створення Антикорупційного суду не є пріоритетним.

Можливо, політична сила піде з радикальними гаслами, щоб змінити систему, покарати депутатів, які не ухвалювали Антикорупційний суд. Але питання полягає в тому, що Гройсман – прем’єр-міністр у цій владі. Тут важливо, щоби партія визначила своє позиціонування, хто вони: влада чи опозиція, з якими гаслами йдуть. Ми не знаємо. Тому прогнозувати, до чого призведе відставка Гройсмана в сенсі електоральної підтримки, ми не можемо.

Якщо всередині влади відбуваються сварки, це б’є по всіх.

Хоча, можливо, у Гройсмана інші приклади: Ющенко, Кучма. Це свого часу були прем’єр-міністри, які грюкнули дверима, сказавши, що їм заважають, і почали створювати свій проект. Можливо, в голові у Гройсмана такий приклад, коли він говорить про свій політичний проект, але ми цього не знаємо. Треба дочекатися виборів, виборчої кампанії. Подивимося, хто ще братиме участь у виборах. Якщо буде кілька колон у тому самому електоральному полі, що й Гройсман, то невідомо, чи він там буде конкурентним.

Тоді ми зможемо говорити, до чого призведе така гучна відставка, якщо вона станеться. Навіть на президентських виборах ми можемо побачити кого завгодно. В українських президентських виборах часто беруть участь не тому, що сподіваються виграти, а тому, що хочуть створити свої політичні проекти, дуже часто для них президентська кампанія стає підготовкою для таких парламентських проектів. Виборці у нас голосують за людину, за персоналію. А щоб персоналія мала власний рейтинг, вона має брати участь у президентській кампанії.