Ескендер Барієв про помилки української влади та відмову Росії від Криму (відео)

– Дев’ять років тому, після того, як Російська Федерація використала Чорноморський флот у військовому конфлікті з Грузією, президент Росії, тоді ще Дмитро Медведєв, по відношенню до України сказав: «Нехай не вказують нам, як себе вести. Ми будемо діяти відповідно з директивами, які я прийматиму, як верховний головнокомандувач». Скажіть, невже тоді, в 2008 році, не було зрозуміло, що Крим буде захоплений РФ?

– Якщо піднімемо всі джерела і ЗМІ, то виявиться, що експерти неодноразово говорили, що це – певний посил. У першу чергу – на адресу України. І що вже сьогодні потрібно задуматися про те, щоб посилити боєздатність і забезпечити безпеку України. Ми ж пам’ятаємо ті політичні процеси. Саме тоді почалася економічна криза в усьому світі. Зрозуміло, що все це відобразилося на політичній ситуації в самій Україні. А політичний та економічний вплив Росії на території України завжди був присутній. В тому числі, це мало вплив на формування політичного істеблішменту України. Впевнений, що серйозні процеси з узяття під повний контроль держави йшли саме з того моменту. Цьому плану, на мій погляд, завадила Революція Гідності. Коли громадяни України вийшли на протест проти порушення тієї політики, до якої закликало українське суспільство. Маю на увазі євроінтеграцію. Це прискорило ті цілі, які перед собою ставила Російська Федерація. Відповідно, ми побачили анексію Криму і окупацію України.

– Українська влада тоді розуміла, що відбувається? Вони могли якось підготуватися? Або дійсно думали, що це братський народ і не вірили, що таке можливо?

– Моя дисертація була присвячена тому, яка соціокультурна політика України була відносно кримських татар – адаптація та інтеграція кримських татар в українське суспільство. Написав її в 2007 році. Уже тоді зробив висновок: про яку інтеграцію кримських татар можна говорити, якщо саме українське суспільство не інтегроване? У ньому існували проблеми. Якщо проаналізувати вибори до Верховної Ради і вибори президента, то регіональність відчувалася. Коли схід і південь, в основному голосували за проросійські сили, а центр і захід – за демократичні проєвропейські сили.

Коли говоримо про ситуацію в Криму, за весь період з 1991 по 2014 рік, Україна намагалася вирішити соціокультурні проблеми кримських татар, але боялася вирішувати політичні. У татарах бачили якусь загрозу – пов’язану з Туреччиною і західними країнами. Але не бачили загрозу з боку проросійських сил. Тому, протягом всього цього часу, кримські татари не були представлені ні в службі безпеки, ні в спецпідрозділах воєнізованих структурах. Зіткнулися з цією проблемою, коли після окупації Криму, 99% кримської служби безпеки перейшло в ФСБ. Те ж саме – з представниками МВС і «Беркута». Це – велика помилка українського істеблішменту за весь цей період. Ми побачили, що кримськотатарський народ, під заклики Меджлісу, чітко заявив свою позицію, як корінний народ Криму. Ми не підтримуємо так званий референдум і не брали участі в ньому. Ми виступили за цілісність України. За те, щоб Крим був частиною української держави.

– Як вважаєте, тоді, в 2014 році, Україна могла відстояти Крим? Чи окупація була неминуча?

– Тут були можливі кілька сценаріїв. Звичайно, могли відстояти, якби в Криму було більш проукраїнське керівництво на місцевому рівні. Добре пам’ятаю грудень 2013 року, коли Революція Гідності вже перейшла в активну фазу. Січень 2014 року, коли президія Верховної Ради Криму вела пропагандистську роботу: що в Києві бандерівці намагаються захопити Україну, вони можуть приїхати до Криму і створити серйозну проблему.

– Тобто, залякування відбувалося?

– Так, залякували кримчан. З іншого боку, коли почалися ці процеси, в Крим же зайшли «зелені чоловічки». Офіційно Росія їх не визнавала своїми, тобто, по суті, це були терористи. Значить, мала бути проведена адекватна антитерористична операція.

– Чому її не було?

– Тут вже інше питання. Є інформація, що «Альфа» все ж була на місці і що були спроби все це зробити. Хоча однозначно скажу, що найсильніші підрозділи України були в Криму. Найбоєздатніші українські частини так само були в Криму – в тому ж Сімферопольському районі. При чому, саме там знаходився постійно діючий полігон, там було багато зброї і військовослужбовців. Інше питання, що напевно не вистачило сили волі у представників влади на місцевому рівні. На той момент, можливо, потрібно було оточити адміністративні будівлі, захоплені невідомими озброєними людьми і перекрити всі проїзди в сторону Криму. У всякому разі, на рівні Керченської протоки, материка і Севастополя. Тому, що там знаходилися іноземні збройні сили. Але, на жаль, тоді цього не сталося. Усі опинилися в розгубленості, а, може, хтось не був в цьому зацікавлений.

Другий сценарій – міг бути і військовий опір. Насправді, на той момент, контингент Збройних сил України в Криму був близько 20 тис. осіб. Крім того, була активна підтримка українських військових частин кримськими татарами. Був і зв’язок з материком – волонтери постійно передавали, і ми теж в цьому процесі брали участь. І ліхтарики, і продукти харчування, і одяг. Кримськотатарська молодь і активісти зверталися до військових частин і пропонували: якщо ви нас озброїте і пустите, то ми готові стояти поруч з вами – пліч-о-пліч. На жаль, цього теж не сталося. Під акти було здано всю зброю і інформацію окупантам.

Третій сценарій, за яким ми могли продовжувати боротьбу ненасильницьким шляхом. Але, в цьому плані український істеблішмент був млявий. Для цього потрібно було максимально швидко приймати рішення, що кримські татари є корінним народом, посилатися на акти міжнародного права. Знову ж, не що якийсь «народ Криму», якого в природі не існує, а саме корінний народ має право на визначення в якій державі вони хочуть перебувати. Ми тоді виходили з цим – підготували звернення Меджлісу кримськотатарського народу до всього народу України, до Верховної Ради, до виконувача обов’язків президента України. На цій підставі з’явилася постанова. Але, наш проект постанови пропонував, щоб Україна ініціювала референдум корінного народу в присутності міжнародних організацій. Думаю, так ми могли б обіграти цю ситуацію. Так само потім ми пропонували зробити територію адміністрування Автономної республіки Крим. Щоб зберегти адміністративні органи АРК. Щоб жителі Криму могли потім приїхати на територію України і голосувати за президента. Я приїжджав, і ми змогли тоді привезти кілька тисяч чоловік. Але якби це була цілеспрямована робота, в тому числі Центральної виборчої комісії України, то ми змогли б привезти десятки тисяч. Ми говорили про те, що до 14 вересня 2014 року, тобто до так званих виборів місцевих рад, влада вже була незаконна. Тобто, це був період політичного хаосу. Говорили, що до цього моменту потрібно було провести вибори на не окупованій частини України – вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ми змогли б привезти десятки тисяч людей, таким чином показавши, що вони все таки більше підтримують проукраїнську позицію. Що є легітимний орган, який вимушено перебуває на прифронтовій території.

– Якби вам вдалося реалізувати другий сценарій, якби почали давати відсіч російським військам, чи не вийшло б, як зараз в Донецьку відбувається? Тобто, тривала антитерористична операція.

– Насправді, все залежало від оперативності, стратегії і тактики військовослужбовців. Але, в першу чергу, постраждали б кримські татари. Вони опинилися б спровоковані під виглядом загонів самооборони, у які були б переодягнені російські військовики. Навіть пам’ятаю ситуацію, коли стали заявляти, що Рамзан Кадиров з Чечні зі своїм угрупованням «Схід» збирається їхати щоб захистити російськомовне населення в Криму. Ми тоді почали обігравати цю ситуацію трошки по-іншому. Я відразу ж написав пост, що під виглядом кримських татар можуть бути провокатори. Ми зустрічалися і зі слов’янським населенням, щоб спільно чергувати і не допускати кровопролиття на цивільному рівні. Говорили, що можуть бути провокатори, які від нашого імені можуть проливати кров. Відповідно, говорили, що не хочемо, щоб слов’яни здійснювали будь-які дії. На підтвердження цього, міжнародні журналісти, які приїхали до Сімферополя, говорили, що з боку адміністративного кордону їм не давали проїхати «злі кримські татари з горловою вимовою». Зрозуміло, що це були не кримські татари. Це були рамзанівці.

– У той момент, коли ви зрозуміли, що не буде захисту з боку України – зверталися до Турчинова? Пропонували варіанти? Може Рефат Чубаров бив на сполох?

– Тут, на материковій частині України, перебував лідер кримських татар Мустафа Джемілєв. Він зайняв чітку позицію, починаючи з лютого-березня 2014 року, знаходився в різних поїздках, де інформував, що кримські татари виступають за цілісність України. Він відвідав Конгрес США. Тоді, завдяки Литовській республіці, була скликана Рада безпеки ООН. Вона теж має певну силу, в усякому разі, в інформаційному плані. Що стосується Рефата Чубарова, то він знаходився в Криму. Було завдання – не піддатися на провокації, щоб зберегти народ. Розуміли, що можемо бути жертвами цього процесу. Тому мета була, крім того, що мали цивільні й політичні представництва, сформувати загони, які б захищали місця компактного проживання кримських татар.

Що стосується Турчинова, то ще до референдуму ми зробили звернення Меджлісу кримськотатарського народу до виконуючого обов’язки президента України, Верховної Ради та всього українського народу. На підставі цього, правда вже 20 березня, вийшла постанова Верховної Ради, яку зачитав уже діючий президент Петро Порошенко. У ній кримські татари були визнані корінним народом. Але, в цьому випадку ми спізнювалися. Російська Федерація діяла швидше. Вони створили міністерство з питань Криму. Потім його ліквідували. Видно, що у них було кілька сценаріїв. Вони були більш підготовлені.

– А якийсь загальний сценарій між кримськими татарами і українським керівництвом не виник?

– Тут важко щось сказати. Так, у нас були контакти, в тому числі з політичними силами. У 2014 році я неодноразово зустрічався з депутатами об’єднаної опозиції, з представниками фракції УДАР. Було розуміння. Реєстрували законопроект про корінний народ. Геннадій Москаль зареєстрував такий проект, потім і фракція УДАР. Ми говорили, що якнайшвидше потрібно використовувати той період, поки в Криму існує певний політичний хаос. Тому вибори, які провела окупаційна влада до місцевих рад, можемо не визнавати, хоча, де-факто, вони пройшли. Через це вони легітимізувалися. Після цього почали жорсткіші репресивні дії по відношенню до кримськотатарського народу.

– Який подальший сценарій щодо Криму, як ви це бачите?

– Впевнений, що окупант піде.

– Сам піде?

– Сам. Піде і не буде ніяких бойових дій в Криму. Але в цьому напрямку потрібно більш активно працювати. На жаль, в Україні, не дивлячись на три з половиною роки окупації, немає чіткої стратегії деокупації півострова. І реінтеграції, хоча не люблю це слово.

Крим вже не повернеться таким, яким був. Уже буде зовсім інший. Але ми сьогодні повинні працювати над деокупацією. Для цього повинні міняти своє законодавство, бачити чітку модель Криму, яка буде влаштовувати як кримськотатарський народ, як корінний, так і жителів Криму інших національностей. Відповідно, робити все, щоб забезпечити захист прав нашого народу, сприяти тому, щоб вони не виїжджали з Криму. Тому, що Російська Федерація зараз веде активну політику заміщення населення. Щоб завтра, через два, три, п’ять років продемонструвати під кримчанами людей, які зовсім недавно туди приїхали.

– Чому раптом Росія відмовиться від Криму?

– Для нас, тих, хто народився в радянські часи і навчався в школах в Радянському союзі, це була супердержава, яка ніколи не могла розвалитися. Але ми всі були свідками цього процесу. А в 1978 році в США вийшла книга «Мустафа Джемілєв проти СРСР». На той момент будь-який громадянин міг сказати: який ідіот міг написати таку книгу? Якийсь маленький чоловічок з нечисленного народу виступає проти наддержави. Але сьогодні Мустафа Джемілєв є, а Радянського союзу немає. Йдеться про те, що якщо правильно працюватимемо і у нас буде чітке бачення, то під впливом економічних і політичних санкцій щодо Російської Федерації, вона буде змушена відновити статус-кво і покинути Крим.

– Що тоді буде з Кримом? Існує думка, що кримські татари вимушено існують з Україною і після звільнення півострова стоятиме питання про абсолютно іншу державу – автономному. Як ви це бачите?

– Кримські татари сформувалися зі своєю державою – Кримським ханством. При чому, в радянській історіографії це намагалися піднести, як якусь варварську державу. Але це була європейська розвинена держава, з досить освіченим політичним істеблішментом. Якби кримські татари ставили за мету не бути з Україною, то згадайте, що в 2014 році була і така версія. Частина політичного істеблішменту Росії допускала такий варіант: або Крим буде під подвійним управлінням – російським і українським, або він буде незалежним. Кримські татари в той момент виступили з однією позицією, що Крим має бути український. Тому, що ми реально розуміємо, що нікому не дозволено порушувати міжнародне право. Так вже звела доля, що протягом нашої спільної історії ми з Україною перемагали і зазнавали поразок, але постійно контактували – торгували, воювали, розвивалися.

– Яким ви бачите Крим?

– У першу чергу Крим повинен бути національною територіальною автономією в унітарній державі, яка гарантує можливості й політичні права корінних народів – кримських татар, караїмів і кримчаків та громадян інших національностей. І може вільно розвиватися. Але розумію, що після деокупації Криму там може залишитися п’ята колона, яка постійно провокуватиме ситуацію. Тому вже сьогодні потрібно приймати закони, які дозволять представникам п’ятої колони зрозуміти все, розвернутися і виїхати в Росію. Залишити нас у спокої.