Дмитро Тимчук: військовий експерт і лідер думок, підозрюваний у поширенні дезінформації

Дмитро Тимчук – військовий експерт, чия зоряна година настала в 2014 році. Тоді він став першим, хто інформував про події в Криму і на Донбасі та почав протистояти російській пропаганді. Однак його і самого звинуватили у брехні.

Біографія

Дмитро Борисович Тимчук народився 27 червня 1972 року в місті Чита (Російська Федерація). Батько Дмитра служив у танкових військах радянської армії. Після Чити він був переведений в Східну Німеччину. У віці одинадцяти років Дмитро переїхав у Житомирську область.

Освіта

Дмитро Тимчук не збирався йти по стопах батька і пов’язувати своє життя з армією. В Бердичеві після закінчення школи він вступив у місцевий машинобудівний коледж. Там став редактором стінгазети. Для неї Дмитро провів перше журналістське розслідування. Це і визначило його майбутню професію.

Вищу освіту Тимчук вирушив здобувати до Львова. У 1995 році він отримав диплом військового журналіста у вищому військово-політичному училищі. Крім того, йому надали звання лейтенанта. Наступні два роки Тимчук провів у Збройних силах України. Служив у ППО, де став заступником командира автомобільної роти.

Сім’я

Дмитро Тимчук одружений. Дружину звати Ганна. Дітей у народного депутата немає.

Кар’єра

Після ППО протягом трьох років працював у прес-службі Національної гвардії. Після її розформування в 2000 році наступні дванадцять років Тимчук провів у Міністерстві оборони.

Паралельно з роботою в Міноборони Дмитро Тимчук керував неурядовою організацією Центр військово-політичних досліджень, а також очолював редакцію інтернет-видання Флот-2017.  

Уже в 2008 році, після російсько-грузинської війни, журналіст передбачав небезпеку російського Чорноморського флоту в Криму. Як військовий журналіст неодноразово бував у гарячих точках: Іраку, Лівані, Косово.

Із березня 2014 року Дмитро Тимчук став керівником групи “Інформаційний спротив”, яка поширювала інформацію про вторгнення військ Російської Федерації в Україну, а також про окупацію Кримського півострова.

На той момент у країні утворився інформаційний вакуум. Українські державні структури нічого не розповідали про події в Криму та на Донбасі. З Росії ж розгорнулася дезінформація. Тому основним завданням волонтерської групи стала протидія неправдивій інформації з боку північного сусіда. 

Того року Тимчук став одним із головних діячів у інтернеті. Дописи військового журналіста в Фейсбуці ставали головними джерелами новин із фронту.

У листопаді військовий журналіст балотувався в депутати під тринадцятим номером у списках “Народного фронту”. Входить до складу комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки та оборони. Крім того, Тимчук є членом груп із міжпарламентських зв’язків із Монголією, Іраком, Японією, Чехією, Угорщиною, Китаєм і Литвою.

У 2017 році вийшов у запас у чині підполковника Збройних сил України.

Компромат

Дмитро Тимчук та “Інформаційний спротив” стали головними вісниками про ситуацію на Донбасі та в Криму. Його справедливо називали “лідером думок”.

Але як інформаційного монополіста його звинувачували в подачі неправдивих новин.

Традиційно він завершував свої доповіді словами: “Втрат немає”. Пізніше виявлялося, що українські військові зазнавали втрат. За деякими відомостями, чималі.

23 травня 2014 року батальйон “Донбас” потрапив у засідку поблизу села Карлівка. На допомогу українським добровольцям прийшов “Правий сектор”.

Дмитро Ярош повідомив, що в бою його батальйон зазнав великих втрат. Він звинуватив керівництво антитерористичної операції в некомпетентності. Добровольцям бракувало зброї. Він припустив, що керівництво АТО боїться власних добровольців зі зброєю більше, ніж самих сепаратистів.

Наступного дня Дмитро Тимчук повідомив, що провів власне розслідування обставин бою біля Карлівки. Він стверджував, що батальйон “Правий сектор” не брав участі в бою.

Такі результати розслідування викликали в інтернеті хвилю обурення. Дмитро Ярош висловив думку, що координатора “Інформаційного спротиву”, можливо, ввели в оману. З іншого боку, ПС на той час став політичною партією. Тому керівництво антитерористичної операції просто не бажає, щоб “Правий сектор” брав участь у визволенні Донбасу, боячись зростання впливу.

Тимчук згодом так і не визнав, що “Правий сектор” брав участь у бою. Він повідомив, що дані про перебування цього батальйону в районі Карлівки не підтвердилися. Інформацію про свою політичну заангажованість координатор “Інформаційного спротиву” спростував.

Улітку 2016 року у відставку з посади заступника міністра інформаційної політики пішла Тетяна Попова. Причиною стала її незгода з політикою уряду щодо журналістів, а саме до атак на їхню діяльність і обмеження свободи слова.

У контексті тиску на засоби масової інформації серед інших згадала і Дмитра Тимчука.

Декларація

Згідно з електронною декларацією, яку народний депутат подав у 2018 році, у нього немає власної нерухомості. Дружина Дмитра Тимчука володіє столичною квартирою площею п’ятдесят квадратних метрів. Квартиру було придбано за триста п’ятдесят дві тисячі гривень у 2013 році.

Також дружині належить єдиний автомобіль у сім’ї народного депутата. Mitsubishi Outlander 2011 року випуску Ганна купила майже за півмільйона гривень у 2016 році.

Зарплата у Верховній Раді за рік у Дмитра Тимчука становила двісті сорок чотири тисячі гривень. Його дружина заробила десять тисяч гривень у громадській організації “Центр військово-правових досліджень”.

Банківського рахунку в Дмитра Тимчука і його дружини немає. Немає у парламентаря і готівкових коштів. У Ганни Тимчук задекларовано чотири тисячі доларів.