Віктор Нусенкіс: православний олігарх та спонсор сепаратистів з мільярдними боргами
Віктор Нусенкіс – ревний православний олігарх. В умовах окупації Донбасу він продовжував торгувати вугіллям і металом. При спробі стягнути з нього борги за кредитами сепаратисти “націоналізували” його підприємства.
Біографія
Віктор Нусенкіс народився 3 березня 1954 року в місті Сталіно (сучасний Донецьк).
Батько – робітник, мати – викладач.
Освіта
Диплом інженера отримав у Донецькому політехнічному інституті.
Сім’я
Віктор Нусенкіс одружений, у нього є син. Сім’я олігарха непублічна, інформації про неї у відкритих джерелах немає.
Кар’єра
Працювати почав у Макіївці на шахті імені Батова. Тут маркшейдер, а потім начальник ділянки Віктор Нусенкіс, відмінник соціалістичних змагань і протеже міністра вугільної промисловості УРСР Миколи Сургая швидко висунувся в головні інженери.
Потім у віці тридцяти одного року Нусенкіс став керівником шахти Жданівська в Донецьку.
На шахті він зарекомендував себе і як “чоловік–друзяка”, і як “ефективний менеджер”. Нусенкіс одягався в потерті джинси, в Москву їздив не в СВ, як інші керівники, а в плацкарті. Цим він завоював довіру простих шахтарів.
Але ще більшу популярність серед підлеглих Нусенкіс здобув після операції з продажу вугілля в Чехословаччину. На виручені гроші директор шахти закупив партію “Жигулів” і передав їх відмінникам виробництва.
На той час він перевів шахту в підпорядкування області й став главою міста Жданівка.
Щойно в СРСР дозволили займатися підприємницькою діяльністю, він з кількома партнерами створив підприємство “Гірник”.
Перші величезні гроші, сто тисяч рублів, за один тільки місяць він заробив, продавши на Донбасі сибірський ліс. На вторговані гроші відкрив цех із виробництва ковбас, пекарню та меблеву фабрику.
З отриманням Україною незалежності Віктор Нусенкіс почав займатися трейдерством. Разом із Леонідом Байсаровим, Володимиром Логвиненком і Константіносом Папунідісом він стає співзасновником фінансово-промислової групи “Концерн “Енерго”.
Торгова фірма незабаром стане одним із найважливіших гравців на ринку торгівлі вугіллям у пострадянських країнах.
У новій державі у Нусенкіса з’являються нові покровителі. Ними стали брати Васильєви, один з яких керував донецькою податковою, інший – прокуратурою.
Щоправда, вже в середині 1990-х крісла під братами захиталися. На Донбасі з’явилися нові люди, на кшталт Ріната Ахметова, які претендували на владу в регіоні.
Нусенкіс вирішив рятувати ситуацію, скуповуючи активи. В кінці 1990-х років він поступово зосереджує в своїх руках виробництво коксу. Підприємець придбав Ясиновський і Макіївський коксохімічні заводи.
Окрім коксу, в сферу інтересів підприємця потрапили вугілля і метал. У 1998 році він став власником шахти “Червоноармійська-Західна №1”, а через два роки придбав Донецький металургійний завод.
У 2000 році він заснував ЗАТ “Донецьксталь-металургійний завод”.
Тоді само олігарх переїжджає в Росію, де його зацікавив Кузбас. Віктор Нусенкіс і тут знайшов покровителя в особі директора “Ленинскуголь” Олександра Мазикіна, який володів великим пакетом акцій шахти “Зарічна”.
Разом із ним Нусенкіс домігся повного контролю над цією шахтою. Олігарх вклав у неї триста мільйонів рублів і побудував гірничо-збагачувальну фабрику.
Щойно запаси шахти почали виснажуватися, бізнесмен почав підшукувати собі нове прибуткове місце.
Ним виявилася Серафимівська ділянка Ушаківського родовища. Протягом п’яти років Нусенкіс шукав собі місцевого партнера, без якого отримати ділянку було неможливо.
Таким стала Наталія Єрмакова, власниця логістичної компанії, а потім – депутат Держдуми. Завдяки її лобі підприємець домігся дозволу на розробку ділянки.
Наприкінці 2000-х Нусенкіс придбав на Кузбасі ще дві шахти – “Алексєєвську” і “Жовтневу”.
У 2010 році компанії олігарха добували 8,5 мільйона тонн вугілля, більшість (80%) якого продавали за кордон.
У перші роки збройного конфлікту на Донбасі Нусенкіс зберіг свої активи в цьому регіоні, але в 2017 році сепаратисти “націоналізували” підприємства олігарха.
Ще з початку 1990-х років Нусенкіс став побожним православним. За своє релігійне завзяття його прозвали “православний олігарх”.
Він жертвував величезні гроші та сам активно займався будівництвом церков, на його підприємствах було запроваджено обов’язкові молебні, заснував православний телеканал “Глас”.
Він навіть взяв участь у Помісному соборі РПЦ. Для наочності своєї побожності відпустив довгу бороду і став схожим на священика.
Компромат
Віктор Нусенкіс народився в єврейській родині. Його батьків звали Белла Марківна і Леонід Ісаакович. Але з дитинства олігарх боявся виявів антисемітизму, тому скрізь представлявся греком. Це йому дуже допомогло в старті кар’єри.
Перший заступник підприємця – заступник міністра вугільної промисловості УРСР Микола Сургай – сам був греком. Прочитавши в анкеті у Нусенкіса, що нібито той має те саме коріння, що і він, вирішив допомогти молодому начальнику дільниці шахти імені Батова. Віктор не став розповідати правду високому чиновнику, а лише скористався обставинами, що склалися, на свою користь.
У 2008 році Нусенкіс задумав реконструкцію на Донецькому металургійному заводі. Було ухвалено рішення закрити мартенівський цех, а за містом побудувати електросталеплавильний цех.
Для реалізації проекту бізнесмен узяв кілька кредитів. Загалом вийшло 750 мільйонів доларів.
У 2013 році цех мав бути готовий. Але ні його, ні грошей не було. Бізнесмен послався на всесвітню металургійну кризу і позичив іще 500 мільйонів для оплати першого кредиту.
Потім у Донецьку почалася війна. Тому і ці півмільярда канули в Лету.
Але в 2017 році кредитори (українські та європейські банки) олігарха подали на нього в арбітражний суд Лондона з вимогою стягнути з Нусенкіса борги.
За п’ять років прострочення платежів ця сума збільшилася майже на двісті мільйонів доларів.
Щоб вивернутися і не платити з відсотками, Нусенкіс став переоформляти українські активи з однієї свєї юридичної особи на іншу.
Так, велику частину акцій шахтоуправління “Покровське” він вивів із “Донецьксталі” в “Індастріал Коал Холдинг”, на який не поширюється банківський кредит.
Того самого року холдинг Нусенкіса заявив, що втратив контроль над усіма своїми активами в “ДНР”. І тепер не може розплатитися з кредиторами. Деякі експерти припускають, що олігарх нічого не втрачав, а це своєрідний захист від можливих санкцій з боку Європейського Союзу і Сполучених Штатів.
У 2015 році Служба безпеки України відкрила кримінальну справу щодо підприємця. Його підозрювали у співпраці терористами з “ДНР”.
Підставою стало те, що підприємства, які належали Віктору Нусенкісу, одними з перших пройшли перереєстрацію в “органах влади” невизнаної республіки.
Тільки за перший рік війни щомісяця холдинг бізнесмена переказував у банк “ДНР” по мільйону гривень “податків”. У Росію з донбаських заводів успішно доставляється кокс, а за їхніми співробітниками, які пішли воювати проти України, збереглися робочі місця.
Громадянство Російської Федерації він отримав ще на початку 2000-х років, а апологетом “руского міра” став іще до війни на Донбасі. Причому Москва мала здійснювати вплив на Україну не тільки в політичному, а навіть і в релігійному напрямку.
Православний олігарх на Помісному соборі УПЦ Московського патріархату в 2011 році влаштував священним ієрархам справжній скандал через новий статут церкви.
Він був категорично проти надання Українській церкві автономії від Москви.
Священики були змушені стерпіти нахабну витівку мирянина, бо він був головним жертводавцем.
Після цього Віктор Нусенкіс практично перестав фінансувати УПЦ МП, а віддавав гроші в РПЦ.
У планах бізнесмена було перевести деякі свої активи під крило УПЦ МП. Зробити він це хотів не з побожності, а через те, що церква не платить податки, плюс ці активи були б застраховані від можливих арештів або конфіскації.
Віктор Нусенкіс завжди дбав про душу своїх підлеглих. Церкви, каплиці, молебні. Але от модернізувати виробництво олігарх постійно відмовлявся.
Скупість підприємця неодноразово призводила до аварій на виробництвах, які закінчувалися людськими жертвами. Отримуючи травми на виробництві, шахтарі часто залишалися без заслуженої компенсації.
Після аварії на шахті «Покровська», замість того, щоб хоча б закупити шахтарям ліхтарі, Віктор Нусенкіс наказав побудувати каплицю і повісити на території шахти побільше ікон.
Статок
У 2010 журнал “Кореспондент” оцінив статки бізнесмена в 2,3 мільярда доларів. Віктор Нусенкіс став шостим серед сотні найбагатших українців.