Вадим Рабінович: нардеп із двома судимостями
Головне не вища освіта, а правильні зв’язки
Вища освіта – не завжди шлях до фінансового добробуту. Принаймні, такий висновок можна зробити з життя Вадима Рабіновича. Він вищу освіту так і не здобув. З Харківського автодорожнього інституту студента Рабіновича виключили на четвертому курсі через аморальну поведінку.
Відслуживши два роки в армії, Вадим Зіновійович влаштувався на роботу майстром будуправління при Харківському міськвиконкомі. Як для щойно демобілізованого, посада досить гідна й отримати її без чиєїсь підтримки було неможливо. Там і виявилася його ділова хватка. Так, у 1980 році Рабіновича арештували за розкрадання будматеріалів. Історія мала досить дивний фінал, адже після дев’яти місяців перебування в СІЗО його відпустили «за відсутністю складу злочину». Проте насправді за нього нібито заступився тодішній генпрокурор СРСР Роман Руденко.
Вийшовши на волю, Рабінович відразу взявся за бізнес. Керував підпільними цехами з виготовлення кришталевого посуду, календарів і дерев’яних дверей. Не виключно, що й тут не обійшлося без зв’язків та рекомендацій, бо організувати подібний бізнес самостійно щойно звільненому з СІЗО не так просто. В одному з інтерв’ю він хизувався, що лише невелике підприємство з випуску кришталю дозволяло йому заробляти три тисячі рублів на день.
Проте зв’язки не допомогли уникнути другого арешту. У 1982 році Рабіновича звинуватили у розкраданні держвласності в особливо великих розмірах і засудили до 14 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі суворого режиму з конфіскацією майна.
У СІЗО Рабінович симулював божевілля, але уникнути Харківської колонії це не допомогло. Там, за його ж словами, він прилаштувався ледь не «наглядачем» завдяки хорошим зв’язкам і підтримці ззовні. Багато знайомих Рабіновича, які виїхали до Ізраїлю, зверталися звідти до радянської влади із закликом звільнити його. Така потужна підтримка звичайного радянського підприємця свідчить, що вже тоді Вадим Рабінович був аж ніяк не звичайним громадянином.
У в’язниці Рабіновича нібито завербувало КДБ. Хоча він стверджував, що лише «симулював освідомлення», після чого підписав документ «Про припинення співпраці». Проте колишні дисиденти стверджують, що подібних документів не було.
У колонії Рабінович не сидів склавши руки. Завдяки його зв’язкам, зона отримувала замовлення від підприємств Харкова. А керівництво колонії майже самоусунулося від виробництва, адже всім керував Рабінович. Там же він зійшовся із групою злодіїв і після дострокового звільнення у 1991 році створив із ними кілька бізнес-команд.
Так, одразу через кілька днів після виходу на волю, разом із колишнім начальником свого табірного загону Андрієм Альошиним створив фірму «Пінта». А згодом взявся за експорт металу.
З 1993-го Рабінович став представником фірми «Nordex» в Україні. Компанію було засновано в Австрії емігрантом Григорієм Лучанським і мала досить сумнівну репутацію. Багато її контрактів завершувалися гучними скандалами, відставками і кримінальними справами.
В Україні ж «Nordex» вибудувала схему, за якою стала ексклюзивним оператором-посередником постачання російської нафти. В обмін Україна розплачувалася постачанням до Росії цукру. А «Nordex» отримувала з цих операцій прибуток у доларах.
Угода була на рівні уряду з участю тодішнього віце-прем’єра Юхима Звягільського. Проте Верховна Рада запідозрила аферу і проіндексувала ціни на український цукор згідно з його ринковою вартістю. Вибухнув скандал. Звягільський несподівано «захворів», а потім утік до Ізраїлю.
Окрім того, довкола «Nordex» розгорівся корупційний скандал у США. Лучанського преса пов’язувала з «російською мафією». А Рабіновичу, як представнику фірми, на кілька років закрили в’їзд до Штатів. Тому він порвав зв’язок із компанією, яка почала заважати його подальшому бізнесу і створив власну «RC-Capital-Group».
Медіа та зброя
З 1994 року увагу Рабіновича привертають ЗМІ. Перший великий крок – створення телеканалу «1+1». Його бізнес-партнерами стали Борис Фуксман та Олександр Роднянський.
Проте через три роки їхній спільний бізнес закінчився скандальним розривом. Рабінович звинуватив Фуксмана у зливі на нього компромату, а той заручившись підтримкою Роднянського, вижив Рабіновича з «1+1», змусивши продати свою частку за $2,5 млн.
У червні 1999-го Служба безпеки України заборонила Вадиму Рабіновичу в’їзд до країни строком на п’ять років через його причетність «до діяльності, що завдає значних збитків українській економіці».
Проте ще напередодні він став фігурантом скандалу, пов’язаним з тіньовим ринком зброї, яка поставлялася з українських складів у гарячі точки. І хоча він мав два громадянства: українське та ізраїльське, курйоз ситуації полягав у тім, що Рабінович «влип» всюди. Якщо постачання танків до Ліберії обурило українську опозицію, то постачання зброї талібам і бойовикам Чечні розлютило Росію. До того ж продаж озброєння і боєприпасів до Югославії розлютив Європу, а продаж певних комплектуючих Ірану – Ізраїль і США.
Досі так і не відомо, що спричинило несподіване виправдання Рабіновича, утім, ситуація змінилася після появи в Єрусалимі біля Стіни Плачу золотої менори, виготовленої його коштом. А після участі Рабіновича у волонтерських місіях і підтримки ізраїльської армії, він не просто знову став шанованим громадянином Ізраїлю, а його ім’ям навіть назвали вулицю в Єрусалимі – ту, на якій стоїть золота менора.
А вже восени того ж 1999-го Рабінович повернувся і до України. Його запросили для бесіди із представниками СБУ. Після чого дозволили залишатися.
Він почав активно розвивати медіа-бізнес і готуватися до кар’єри політика.
Основою стала компанія «Media International Group». У неї увійшли телеканали OTV, News Network, News One, видавничий дім «CN–Столичні новини», сайт «MIGnews», тижневик «Деловая неделя».
Медійні активи Рабіновича були втягнуті в низку судових процесів із Міжрегіональною академією управління персоналом. Пов’язані вони з наклепами, опублікованими у пресі. Усі судові процеси закінчилися на користь МАУП.
Використовував свої ЗМІ Рабінович неодноразово й для антипіару. Зокрема, у 2007 році на сайті «MIGnews», було розміщено інформацію, що під час відкриття в Запоріжжі пам’ятника жертвам Голодомору лідер Конгресу українських націоналістів у Запорізькій області Василь Тимчина нібито заявив: «Настав наш час, і Дніпро почервоніє від крові жидів і москалів». Хоча згодом прокуратура та СБУ під час перевірки встановили, що Тимчин навіть не був присутній на цьому мітингу через хворобу.
Від FEMEN до нардепа
Рабіновича вважають головним спонсором скандального руху FEMEN. Так, батько головної учасниці та ідеолога FEMEN Ганни Гуцол – генерал-полковник Михайло Гуцол – свою кар’єру починав у Рабіновича у PR-службі. Він був депутатом Верховної Ради ІІІ скликання та неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності. Останнього разу влітку 2009-го як винуватець ДТП у Києві. До того ж Михайло Гуцол відстоював права сексуальних меншин у партії «Райдуга», яку фінансував олігарх Рабінович.
Проте перший серйозний крок у політиці Вадим Зіновійович зробив у 2014-му. Тоді вирішив балотувався як самовисуванець на посаду президента України. За нього голоси віддали 2,5 % виборців, що удвічі більше, ніж за Олега Тягнибока, який контролював цілу фракцію у Верховній Раді.
Оскільки із президентством не склалося, Рабінович пішов у народні депутати. Був обраний до Верховної Ради VIII скликання за загальнодержавним багатомандатним округом від «Опозиційного блоку». Проте у травні 2016-го вийшов з «Опоблоку».
Своє рішення пояснив тим, що партія має діяти радикальніше.
До того ж із фракції не вийшов, щоб не втратити мандат. У відповідь представники «Опозиційного блоку» звинуватили Рабіновича у співпраці із владою.
А вже в липні разом з Євгеном Мураєвим він презентував власну партію «За життя».
Біографія
Дата народження: 4 серпня 1953 року
Місце народження: Харків
Освіта:
1970 – вступив до Харківського автодорожнього інституту. У 1974 році виключили за аморальну поведінку
Кар’єра:
1975-1977 служба в армії
1975 – працював майстром ремонтно-будівельного управління Харківського міськвиконкому
1994 – створив компанію «Media International Group»
1995 – разом з Олександром Роднянським і Борисом Фуксманом заснував телеканал «1+1»
1997-2009 рік обіймав посаду президента Видавничого дому «CN-Столичні Новини»
2008 – придбав телеканал «News One»
З 2013 року керує діяльністю медіа-групи «News Network»
Широко підтримує єврейські благодійні організації
1997 – президент ВГО «Всеукраїнський єврейський конгрес»
2001 – голова Форуму християн та євреїв «Крок до єдності»
2007-2013 – президент футбольного клубу «Арсенал Київ»
2011 – співголова Європейського Єврейського Парламенту
2014 – кандидат у президенти України
2014 – народний депутат Верховної Ради VIII скликання за списком «Опозиційного блоку»