Не треба було кликати Путіна: переселенцям масово відмовляють у видачі паспортів
Якщо ви переїхали з окупації в частину України, підконтрольну Києву, і вам треба буде зіткнутися з послугами паспортного сервісу, запасіться терпінням, везінням і проханням до Бога не зійти з розуму, від усього того, з чим вам таки доведеться мати справу
Якщо ви переселенець, то у вас є всі шанси взяти участь в експерименті – як я залишився без паспорта, а значить, і без цивільних прав, пише Хвиля.
Слово «ідентифікація» міцно увійшло в життя так званих «тимчасово переміщених осіб». Кожні три місяці її повинні проходити власники карт «Ощадбанку», куди перераховується пенсія і мізерна матеріальна допомога. Але зараз мова не про це.
Виявляється, український паперовий паспорт зараз зовсім не документ, а простий папірець, яку дуже легко підробити. Про це відкрито говорять у Державній міграційній службі.
«Ми не віримо паспортами 1994 року з вклеєними фото, тому що їх дуже легко підробити. Наш співробітник не здатний відрізнити підроблений документ від справжнього, тому про будь-якої довірі до цих документів мови йти не може », – говорить керівник служби інформації Державної міграційної служби України Сергій Гунько.
Як пояснив Гунько, ідентифікація людини проходить шляхом порівняння даних в паспорті з даними паперових архівів, який зберігається за місцем видачі паспорта. В цьому якраз і біда для переселенців, дані яких знаходяться на окупованій території.
Щоб отримати паспорт, звичайний або біометричний або вклеїти фотографію, переселенцю потрібно якось довести державі, що він існує, а свій паспорт не вкрав і не надрукував. Сергій Гунько постійно підкреслює, що в цій ситуації винна не Україна, а Росія, яка Донбас окупувала. Тобто, сенс такий: народився в Донбасі, дозволив його окупувати, кликав Путіна – тепер доводь, що ти взагалі маєш право називатися громадянином України. А якщо не кликав? Яка різниця! Отримав паспорт в Донбасі? Значить, сам винен!
У міграційній службі переселенця спершу просять принести всі документи, які є – права, закордонний паспорт, свідоцтво про шлюб, дипломи, атестати та інше.
«По кожному документу направляємо запит, ми документам чужим не довіряємо. Якщо орган підтверджує, що такому людині видавався документ, і у нас є інформація, яка підтверджує, що на фотографії зображений саме та людина, ок, ми ідентифікуємо за цими даними », – розповідає Сергій Гунько. І каже, що в 90% випадків це спрацьовує.
А якщо не спрацьовує – переселенцю необхідно вести в міграційну службу родичів або сусідів, які прописані з ним в одному будинку! З Луганська, Донецька, Криму! Їх теж перевірятимуть і ідентифікувати.
Якщо не допоможе і це, то тоді міграційна служба відмовляє вам, і ви подаєте в суд, де вже вашу особистість можуть підтвердити будь-які свідки.
Вся ця процедура, як ви розумієте, триває не день і не місяць, а розтягується на півроку. Весь цей час ти фактично – бомж: без паспорта тебе не поставлять на облік до лікарні, не візьмуть на офіційну роботу, не здадуть житло, заблокують банківські картки, і ти станеш по факту не виїзним з міста.
Передбачена законом нелегка процедура ідентифікації часто ускладнюється байдужістю і безвідповідальністю чиновників. Людей заганяють в кут і доводять до повного відчаю: адже ти не можеш довести, що ти це ти! Іноді доходить до повного абсурдна.
Дуже показовою є історія журналіста з Луганська Ярослава Гребенюка, що проживає в Шевченківському районі Києва, який намагався вклеїти фотографію в паспорт, скориставшись послугами державного підприємства «Документ», заплативши гроші за «швидкість». Йому сказали, що паспорт пошарпаний і запропонували замінити на ID-карту. Водійських прав у Ярослава не було, закордонний паспорт застарів. Він надав масу інших документів – довідку переселенця з совбеса, дипломи про освіту, акредитацію в Верховну Раду та інше, але, на жаль, всього цього виявилося недостатньо і його попросили везти в міграційну службу родичів або сусідів, причому навіть не вказали жодних. Чи то нових – київських, то чи старих – луганських! Такої можливості у переселенця не було.
– Уявіть, у людини, який переїхав до Києва, може не бути в Києві родичів. Таке трапляється. Я намагався пояснити це під час останньої розмови по телефону з співробітницею “Документа”, розповів, що у мене мама – інвалід 2-ї групи, і знаходиться за 700 км від Києва », – розповів він.
Гребенюк опублікував на своїй сторінці в Фейсбук звернення до омбудсмена, в якому розповів про грубе порушення своїх прав.
«Пані омбудсмен! Ви, безумовно, маєте високорозвиненим почуттям емпатії, без якого неможливо бути головним представником знедолених людей України. Я не думаю, що мій випадок – одиничний. Уявіть, в яку безодню жаху занурюються при зміні документів люди, чия єдина провина полягає в тому, що вони народилися на територіях, окупованих Російською Федерацією », – говорилося в пості.
Його історією зацікавилися журналісти, підключилася народний депутат Валерія Заружко. І, о диво, паспорт видали. Через півроку.
Якщо в вищеописаному випадку допоміг резонанс, то в наступному – сльози і … статус інваліда.
У переселенки з Донецька Людмили Гунько-Довжик було все дуже схоже. Їй виповнилося 45, і вона пішла оновлювати фото в паспорті. Відзначимо, жінка офіційно працювала в Донецькому управлінні статистики в місті Бахмуті, її чоловік служить в поліції.
У Центрі надання адміністративних послуг їй сказали, що на першій сторінці паспорта надірваний куточок і запропонували поміняти на ID-картку.
Два місяці жінка чекала паспорта, а потім їй сказали, що її особистість ідентифікувати неможливо, тому що паспорт був виданий в Донецькій області. Свідоцтво про шлюб, закордонний паспорт 2015 року, надані Людмилою, теж не підійшли.
«Мені« пощастило », що я інвалід, і в пенсійному фонді підтвердили, що я у них там зареєстрована. Після чергового походу в міграційну службу, сліз в кабінеті заступника (начальника не було) і та як пенсійний фонд підтвердив моє існування, мені пообіцяли, що я отримаю паспорт! И 21 серпня я його отримала », – розповіла Людмила.
Але за час життя без паспорта Людмилі заблокували банківські картки і позбавили електронного підпису, як держслужбовця. Вона не могла звільнитися з роботи і отримати розрахункові, не могла стати в чергу на біржу праці, не могла отримати соціальні виплати на дітей.
Тетяна Циглінская з Луганська, яка проживає в Києві, зіткнулася з системою видачі паспортів переселенців двічі. У сина її чоловіка, також переселенця, що проживає в Дніпрі, в лютому вкрали паспорт. Але новий він не отримав досі, хоча в міграційну службу звернувся відразу після НП. Водійських прав у нього не було, а закордонний паспорт був вкрадений разом зі звичайним. Інші документи – свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб – не підійшли. Хлопця попросили привезти родичів. І коли його батько приїхав з Києва до Дніпра – з усіма документами, біометричним закордонним паспортом, з документами ФОП, – це теж не допомогло. Паспортисти причепилися до того, що у батька немає в документі приписки від … 1991 года! Почали вимагати документи матері, яка живе в Луганську. Перевіряти їх теж будуть довго. А людина весь цей час буде жити без паспорта …
Не щадить ця система і літніх людей, які переїхали з окупованих територій.
Свекруха Тетяни Циглінской після переїзду з Луганська довго лікувалася. Син і невістка вирішили зробити їй закордонний паспорт, щоб взяти з собою на відпочинок. Але не тут-то було!
«Нас змусили написати заяву про встановлення особи матері. І знаєте, який був відповідь? Паспорт України не є документом, що посвідчує особу! Ми написали заяву, до нього нам зажадали її свідоцтво про народження 1949 року, що атестат, диплом, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про смерть чоловіка, і документи сина ми надали.
У заяві нас попросили вказати, що встановлення особистості триватиме більше двох місяців. Ми чекаємо, поки встановлять її особистість. І потім вже буде видно. Нам сказали, що можуть відмовити в отриманні закордонного паспорта. Якщо відмовлять – буду звертатися вище », – розповіла Тетяна.
А 94-річний Микола Йосипович Пономаренко, колишній шахтар, ветеран праці з Шахтарська щоб отримати паспорт був змушений переїхати в інший район!
Фотографія в його паспорті була трохи пошкоджена, в управлінні соцзахисту відмовилися видавати довідку переселенця, без якої не виплачують ні посібників, ні пенсій. У міграційній службі підтвердити особистість дідуся також не могли. Було це все в Василькові.
«Всі ці незручності і неприємності – це людський фактор і небажання допомагати», – розповідає його невістка, Поліна Пономаренко.
За її словами, звернення до Мінсоцполітики та в інші інстанції толку не дали, довелося старому паспорт міняти. Сім’ю настільки вимотала бюрократія в Васілкове, що їм довелося переїхати в інший район – Києво-Святошинський.
«Я тягала бідного діда і молилася, щоб він в дорозі не помер. Поки всі інстанції пройшли, всі запити дочекалися, свідків трьох просили привести, пройшло більше двох місяців. Знайти свідків? Яких? Це нерозумно. Ну, бачив діда господар, сусіди, і як вони можуть бути свідками, що ВІН це – ВІН, вони ж його не знають. Ми везли з собою їх, складали акт вони, писали зі стелі хто, що міг придумати в тексті. Це дійсно ідіотизм. Ми дуже боялися, що дід і не дочекається нічого … Але, слава Богу, хоч мук скільки винесли, але отримав дід паспорт », – розповіла Поліна.
У Державній міграційній службі переселенцям співчувають, але кажуть, що нічого зробити не можуть. Мовляв, Україна не винна, винна країна-агресор. А переселенці … ну нехай доводять, що існують насправді.
Більш того, за словами Сергія Гунько, деоккупація територій проблеми з ідентифікацією жителів цих регіонів не вирішить. Оскільки тим архівів довіряти неможливо.
А це значить, переселенцям можна розраховувати тільки на власну везіння. Ну раптом все-таки ідентифікують місяців через шість!
Нагадаємо, ситуація на Донбасі загострилася, окупанти не дають спокою з провокаціями.
Як писала Politeka, любитель Путіна приголомшив зізнанням про Крим та Україну.
Також Politeka писала, що з’явилися докази того, як Угорщина готує анексію Закарпаття.