Дві сторони імміграції: про що говорять українці

Соціологія Міжнародної організації з міграції (МОМ) свідчить про те, що все більше число українців орієнтуються на те, щоб виїхати за кордон для тривалого проживання

Про це повідомляє Politeka.

Однак чомусь мало про це говорять, але в еміграції, насправді є дві сторони.

Так, чомусь навіть успішне життя в чужих країнах змушує українців повертатися. Цікаво, що після Майдану молоді люди, які до цього виїхали за кордон на навчання або роботу, знову побачили для себе перспективи в Україні. До того ж деякі повертаються додому, отримавши корисний досвід навчання і роботи за кордоном.

Андрій Петришак зі Львова відноситься саме до такої категорії трудових мігрантів. Шість років тому він поїхав вчитися до Відня. Там закінчує навчання і працює.

“Хочу повернутися додому, щоб відкрити свій бізнес. Вже є кілька цікавих ідей, – розповідає він. – Зараз напрацьовую практику в торгівлі, вчуся, займаюся саморозвитком і шукаю цікаві варіанти. Потрібно заробити стартовий капітал. Хоча мені не подобається, що в Україні все можна купити. Потрібно давати хабара “.

Киянин Влад Сокур 11 років прожив в португальському курортному містечку Фару. Незважаючи на те, що там залишилася його мати, він уже повернувся в Україну.

“Повернувся через дружину, яка не могла налаштуватися на нове життя в країні, яку вона зовсім не знає. Але насправді я вже не хочу повертатися туди, – ділиться він. – Тут для мене набагато більше можливостей, в тому числі і в кар’єрі. там ми – ніхто. працюємо на будівництвах, моєму машини або працюємо офіціантами. чи не бачити родину 24 години на добу, щоб її ж і прогодувати – не надто втішна перспектива. За кордоном ми завжди будемо чужими. ми взагалі там нікому не потрібні . А тут ми вдома. тут рідна мова і культура. і, незважаючи на те, що в Україні багато чого “не так” – це наш дім “.

Водночас, як розповідає Оксана О. (прізвище просить не вказувати. – Авт.), в Польщі приїхала в 2002 році, коли всі почали кудись виїжджати.

«Працювала в Києві перукарем. До цього – в школі вчителькою. Зарплата маленька, на життя не вистачало. Було двоє маленьких дітей, повинна була якось їх піднімати. Чоловік помер, коли я була студенткою третього курсу. А тут знайомі запропонували влаштувати на постійну роботу. Я за три дні зробила паспорт і поїхала. Тому що тоді ще був безвізовий режим. Тут працювала нянею, у дітей і вивчила мову ».

За словами Оксани, за останні п’ятнадцять років ситуація в Польщі змінилася, каже Оксана. Українців приїжджає все більше, однак «старі» їм не довіряють. Збільшилися серед новоприбулих і так звані посередники. Вони за гроші обіцяють допомогу в працевлаштуванні і зніманні житла. Часто обіцянок не виконують.