США шоковані розповіддю літньої одеситки (фото)
Історія єврейки з Одеси з’явилася на сторінках The New York Times
Як повідомляє Politeka, Любов Білик в інтерв’ю NYT розповіла про те, як у 12 років виїхала з Одеси, втратила батька, і про свій переїзд до США.
За словами 87-річної жінки, її життя ділиться на два періоди: до 12 років і після. Коли Любов була маленькою вона жила у звичайній єврейській родині міста Одеси, проте вторгнення нацистської Німеччини змусило її покинути рідні місця.
«Ми не хотіли виїжджати звідти. Моя бабуся, яка була паралізована, звинувачувала в цьому себе. Вона була впевнена, що ми не їдемо через неї. Після її смерті, ми поїхали на Кавказ. Але з нами не поїхав батько, адже він мав воювати в Червоній армії”, – згадує жінка.
Через два роки на Кавказі, на одній зі сільських доріг її зупинив виснажений чоловік і запитав дорогу. Вона сказала, як правильно піти і продовжила свій шлях.
«Потім він покликав: «Люсенько!». Я обернулася і побачила, як чоловік широко розкрив свої руки і запитав: «Люсенько, хіба ти не впізнала свого батька?», – каже вона зі сльозами на очах.
Сьогодні Любов Білик живе у власному будинку у Брукліні, який вона придбала разом зі своїм чоловіком Авраамом Штурманом. Зі своїм чоловіком вона познайомилася ще у СРСР, і в 1980 році вийшла за нього заміж. Діти чоловіка дуже хотіли переїхати до США, а сама Любов бажала лише стабільного життя.
«Ми переїхали до США в 1992 році, через рік після розпаду СРСР. Через десять років помер мій чоловік», – розповідає вона.
Дітям чоловіка 61 і 67 років – син Авраама живе в Нью-Джерсі, а донька – в Ізраїлі.
«Пересуваюся я за допомогою милиць. Єдиний зв’язок із зовнішнім світом – це телевізор», – розповідає жінка, яка ледве оплачує комунальні рахунки і страждає від болю в нирках.
Сидячи у своєму кріслі, одеситка майже щодня згадує життя в Україні. Спогади про рідне місто відображені на картинах, що висять на стінах американської квартири. Її чоловік малював ці картини з листівок, які вони зібрали разом у США.
«Ось я і живу в оточенні Одеси, і тепер я єдина в кого залишилися ці спогади», – говорить вона.