Хто проти пам’ятника героям України в Києві

Багато киян помітили на вулицях міста молодих людей, які збирають підписи на підтримку встановлення пам’ятника героям-захисникам України на Бесарабській площі на місці полеглого “вождя” світового пролетаріату

Журналістів зацікавила ця ініціатива, вони вирішили розібратися, що заважає в “декомунизованій” країні спорудити монумент своїм героям і чому для цього потрібно виходити на вулицю та збирати підписи

З’ясувалося, що у влади свої плани на цю територію. Про це пише портал  Znaj.ua.

Ось уже два з половиною роки, як на Бессарабці після знесення пам’ятника Іллічу порожній монумент. Слід відзначити, що городяни вже навіть звикли до нього й особливо не цікавилися, що з’явиться натомість. Тому ініціатива хлопців, які збирають підписи на вулицях міста, і зацікавила. Після ближчого знайомства з’ясувалося, що серед ініціаторів встановлення монумента захисникам є багато ветеранів АТО, політиків, культурних діячів і простих городян.

“Створили ініціативну групу, по-перше, тому що так правильно з огляду на процедуру, яка виділена Статутом територіальної громади Києва. По-друге, вважаємо, що всі процеси повинні проходити чесно і відкрито. Ми проти кулуарщини, тому зареєстрували Ініціативу. Зараз збираємо підписи на підтримку нашої ініціативи серед мешканців Києва, яка складається всього з двох питань. Коли зберемо значну кількість підписів (необхідно 500 або 1000) на підтримку встановлення пам’ятника героям-захисникам України на Бессарабській площі, та проведення відкритого конкурсу проекту пам’ятника героям-захисникам, тоді й винесемо нашу пропозицію на розгляд Київради”, – розповіли хлопці.

Журналістський цинізм відразу наштовхнув на думку, що або вже є конкретний пам’ятник, або під конкретного учасника потрібні гроші. Виявилося, що наше припущення хибне. Крім того, що Ініціативна група пропонує вирішити про встановлення саме пам’ятника героям-захисникам України і провести максимально відкритий і прозорий конкурс проекту пам’ятника, пропонується не навантажувати і без того мізерний міський бюджет. Головне, не можна дати чиновникам нажитися на цьому пам’ятнику. Ми добре пам’ятаємо на що перетворили чиновники Майдан після демонтажу того ж Леніна на головній площі країни. Як у “старі, добрі часи” кошти на пам’ятник планують збирати серед людей. Як помітили хлопці: – “Так він буде повністю народним!”

“Пам’ятник, який ми мріємо побудувати, повинен бути збірним образом, який буде нагадувати про всіх героїв-захисників. Мова йде не тільки про тих хлопців, які зараз захищають нашу країну в АТО, а й про всіх інших: воїнів УПА, загиблих під Крутами, солдат Петлюри, славних козаків з Запорізької Січі”, – написали ініціатори ідеї на своїй сторінці в facebook.

Такого пам’ятника в Україні досі немає. І це несправедливо по відношенню до тих, хто в різні історичні епохи захищав нашу країну.

Здавалося б, ця ініціатива повинна бути сприйнята “на ура” столичними депутатами, які так завзято перейменовують міські вулиці, зачищаючи їх від совкового минулого. Та й киянам, схоже, ідея до душі. Всього за кілька днів під Ініціативою підписалося вже кілька тисяч киян, багато більше ніж передбачено процедурою.

Швидше всього, позиції ініціативної групи посилилися ще й після кількох “культурних” експериментів із постаментом. 7 липня на місці Леніна з’явилася скульптура дівчини в синьому плащі. Хтось назвав її Богородицею, але більш уважні перехожі помітили біля її ніг двох гномів і, дівчину швидко охрестили Білосніжкою.

Тоді, проти цього анти культурного несмаку активно виступив громадський фонд “Ізоляція”, який переїхав із окупованого Донецька до Києва.

Виступили, демонтували “неподобство”.

І вже 9 липня вони розмістили на постаменті свою інсталяцію “Населяючи тіні”, нікому невідомої мексиканської художниці Синтії Гутьерес. Інсталяція представляла собою двоє сходів, змайстровані з будівельних лісів. Після неї організатори пообіцяли виставити по черзі ще 10 робіт-фіналістів.

Одним словом хитра комбінація “Білосніжка-будівельні ліси” не вразила киян. Кияни не такі простаки, щоб їх ось так легко можна було “обвести” навколо порожнього постаменту. Тому альтернатива з пам’ятником героям-захисникам стала набирати популярність, так само як і простий заклик до прозорості будь-яких конкурсів на установку чогось в нашому місті.

Тому, коли ініціативну групу через тиждень після реєстрації в міськадміністрації, запросили на засідання постійної комісії Київради з питань культури, туризму та інформаційної політики все насторожено – спантеличились оперативності влади. І не дарма.

Якщо коротко охарактеризувати настрої депутатів-членів комісії: на місці Леніна може бути, що завгодно, але не пам’ятник героям-захисникам – “там енергетика погана”. Аргументація представників містян у владі більше була схожа на клуб любителів езотерики.

Першою своє “проти” висловила Людмила Березницька, депутат міськради від фракції “Об’єднання” Самопоміч “. “Є багато концепцій щодо цього місця. І взагалі, двісті чи дві тисячі, або десять тисяч підписів – цього недостатньо “, – парирувала Людмила Березницька на аргументи ініціативної групи про те, що тільки за два дні зібрано близько двох тис. підписів, а до ініціативи приєдналися громади Чернігова та Львова. Так само депутат переживала, що культурне товариство міста може образитися, прийми вони в роботу ідею створення такого пам’ятник.

Дивний підхід, захищаючи абстрактних прихильників сучасного і малозрозумілого мистецтва, депутат чомусь ігнорує цілком конкретні підписи і думка киян!

Слухаючи доводи юристів, ветеранів АТО, своїх колег депутатів – члени комісії все ж наполягали, що енергетика у спірного місця погана – до 1812 року там був лютеранський цвинтар, потім при німцях там стояла шибениця, та й вождь неабияк зіпсував ауру. Тому член Комісії і депутат міськради Богдан Бенюк запропонував спочатку вимолити це місце.

“Саме це місце у багатьох асоціюється з боротьбою проти ворогів України, – пояснив Олег Петренко, народний депутат і глава ініціативної групи зі встановлення пам’ятника героям-захисникам України. – Чверть століття українські патріоти боролися за те, щоб звалити пам’ятник катові українського народу Леніну. Новий пам’ятник повинен символізувати всіх захисників нашої країни. Якщо думати про те, що там було кладовище, то потрібно ще і знести кілька кварталів навколо”.

Комісія уважно всіх вислухала і вирішила, “опрацювати” питання в департаментах і зібратися ще раз. Словом: вам всього доброго, ви тримайтеся тут.

Але за кадром всіх суперечок залишилося найцікавіше. Член Комітету з питань культури Олександр Поживанов, повідомив, що за його інформацією, Департамент архітектури та містобудування проводив конкурс на тимчасову споруду: “Там був десяток претендентів. І автор інсталяції (сходи на постаменті Леніна. – Ред.), Навіть не громадянин України. Хтось виграв в цьому конкурсі. Це тимчасова інсталяція”.

Але, як виявилося, в цьому і її краса для депутатів – адже за інсайдерською інформацією бюджет конкурсу проведеного в Департаменті архітектури і містобудування склав понад півмільйона гривень. І оскільки інсталяція тимчасова, в майбутньому на цій парі квадратних метрів в центрі міста можна продовжувати заробляти гроші.

Наш інсайдер запевняє, що Людмила Березницька в першу чергу зацікавлена ​​у відсутності постійного монумента на Бессарабській площі. Це місце вона вважає за краще тримати для проведення сучасних інсталяцій. Чому?

Справа в тому, що до того як стати депутатом Київради Людмила Березницька вже була відома як галерист, куратор, колекціонер, засновниця Bereznitsky Aesthetics. Вона один з головних популяризаторів сучасного мистецтва в Україні. І готова його просувати не шкодуючи сил.

І фонд “Ізоляція”, який нині проводить культурну експансію на постамент Леніна, та ж мета – популяризація сучасного мистецтва. І Людмилу Березницьку з ним пов’язують нерозривно. Інсайдер запевняє, що це не тільки любов до мистецтва, а й можливість непогано заробляти на грантах і бюджетні витрати.

“Сучасне мистецтво річ досить абстрактна. Можна перевернути табуретку, придумати концептуальну назву – і інсталяція готова. А визначити її вартість практично не реально. Тому ціну можна ставити будь-яку. Ще на неї впливає місце показу, автор. У нашому випадку все зійшлося ідеально: інсталяція на Бессарабці – центр столиці, закордонний автор, хитромудра назва. Під таке можна освоїти хороші гранти. Дружба з різними фондами – це золоте дно для людей, які мають право вирішувати”, – запевняє інсайдер.

Схема дружби проста: фонд шукає нікому невідомих бажано зарубіжних авторів, які за можливість виставитися в центрі європейської столиці і поповнити своє портфоліо, часто готові не претендувати на виділені як бюджетні кошти, так і кошти грантодавателей. “Заходи” в самому центрі столиці можна “роздути” в “шикарно-витратне” шоу яке досить благодатно позначиться на особистий добробут грантоімців.

До слова, партнерами конкурсу були: Інститут Гете (Німеччина), PERI – великий виробник опалубки і будівельних лісів (Німеччина) – чи не тих, з яких були споруджені сходи “вгору-вниз”? Європейський культурний фонд – видає гранти на подібні проекти. Всіх цих спонсорів пані Березницька могла залучити завдяки своєму тривалому перебуванню в Берліні, де вона жила і “творила” до того, як стала депутатом.

“Експерти” в сфері освоєння грантів кажуть, що європейців обдурити дуже легко, тим більше якщо є своя людина у владі. Наші чиновники, як завжди привертають спонсорів на проведення конкурсів, організовують все максимально економно, а різницю кладуть собі в кишеню. Перевірити реальні витрати грантодавці ніколи не зможуть. У нас же все з “розмахом”! Так і в цій ситуації: спонсори в Німеччині, художниця з Мексики, а інсталяція в Україні.

А гроші, судячи з публікації сайту “Олігарх” пані Березницькій дуже потрібні, адже в своїй декларації вона вказала, що за 2015 рік не мала ніяких доходів. Не дай бог дійде і до того, що в чиїхось інтересах пані Березницька дарованою їй “владою” почне і з пам’ятників архітектури охоронний статус знімати.

І поки депутати екс-діячі культури займаються “культурним” рейдерством, городянам доводиться збиратися в ініціативні групи і відстоювати свої права на участь в житті міста. Доводити, що пам’ятник героям-захисникам, який буде передавати історичний посил майбутнім поколінням, потрібніший, ніж пам’ятник сходам.

Крапка в цьому питанні ще не поставлена, журналісти обіціют і далі стежити за ситуацією.